§ 4. Аристократична концепція держави і права Ф. Ніцше

Фрідріх Ніцше (1844 - 1900)^[105] - німецький філософ, представник ірра­ціоналізму і волюнтаризму в філософії, чи не найзагадковіший і скандальний політичний мислитель ХІХ ст.

За Ніцше, в основі світу лежить “воля” - рушійна сила прогресу або регресу, воля до влади, до експансії, до розширення свого “Я”, в основі якої лежить інстинкт самозбереження, боротьби за існування. Вся історія людст­ва це боротьба двох воль - волі сильних, аристократів духу і воля слабких (юрби, рабів, черні). Аристократична воля до влади (“в кому воля лева”) - ін­стинкт підйому, воля до життя. Рабська воля до влади - інстинкт упадку, во­ля до смерті, ніщо. В історії з підйомом пов'язане панування аристократії, “час героїв” (у стародавніх Індії, Греції, Римі), рабовласницький лад. Наступ­не тисячоліття було пов'язане з боротьбою народів за демократію - період упадку аристократичної культури, що ілюструє європейська цивілізація.

На відміну від Канта для Ніцше людство не мета, а засіб. Його істо­рію слід розцінювати тільки як реалізацію задумів геніальних людей. Він критикує існуючі концепції походження держави (“це - неправда!”), визнає лише насильницький метод її утворення як продовження насильницького со­ціального процесу. Держава є знаряддям для народження піраміди влади, підпорядкування. Коли в державі втілюється воля аристократії “до прояву влади чи застосування влади”. Тоді політика, право - інструментарій куль­тури, прояв сили і волі, підйому. Висока культура, аристократична влада юр­би веде до виродження культури, декадансу.

Преклоніння перед кастовим ладом приводить Ніцше до висновку про упадок сучасних йому буржуазного суспільства і держави, де ідеї Просвітни­цтва, парламентаризм, виборче право, відстоювання “природного права” за­безпечили панування нікчемних людей, хто, заграючи з черню, знаходиться при владі.

Тому потрібна нова аристократія, ворожа юрбі і всякій тиранії, арис­тократія, яка знову напише слово “шляхетний” на нових скрижалях. Прихи­льність Ніцше до аристократичної державності, естетизму, заперечення де­мократії пояснює його різкі випади проти сучасної держави (“державою зветься саме холодне з чудовиськ”). Визначаючи тенденцію падіння ролі держави, філософ вважає, що “менш за все наступить хаос, а швидше за все ще більш доцільна установа, ніж держава, здобуде перемогу над державою”. Він розвиває елітарну концепцію устрою “здорового суспільства”. Воно по­діляється на: 1) “вищу касту” (вожді, керівники, генії), які мають право “вті­лювати щастя, красу, добро”; 2) виконавців їх волі (стражі права, порядку і безпеки); 3) решту маси “посередності”, яку сама природа призначила бути “суспільною користю, колесом, функцією”.

Правові ідеї Ніцше складалися на стику природно - правової школи й теорії насильства. Право (як держава) похідне від волі, влади, сили. Чим бі­льшою “волею до влади” обдарований індивід, тим яскравіше виражений у ньому інстинкт до панування, тим вище його соціальна значимість, а отже, тим більші права він має в суспільстві. Справжнє природне право виступає результатом війни й перемоги, що створює аристократично - кастовий пра­вопорядок. Філософ солідаризується з “правовим інстинктом” древніх: сила дає перше право, і немає права, що у своїй основі не було б присвоєнням, узурпацією, насильством. Нинішній правопорядок в європейських державах є результатом різних воль до влади, договором сил, що борються. “Без дого­вору немає права”. Воно - перевага, привілей сильних. Справедливість, за Ніцше, полягає в тому, що люди не рівні, і правова справедливість таким чи­ном, виходить із принципу нерівності правових домагань різних індивідів: “краще повинно панувати, і краще хоче панувати!”.

Писане право (закони), за Ніцше, в суттєвому вимірі є лише проекці­єю, фікціями, яким приписується уявна реальність. Зокрема, філософ підкре­слював “довільність” сучасного йому німецького права на тій підставі, що воно не відповідає “традиційному правовому почуттю”. Мислитель вступає в полеміку із історичною школою права, стверджуючи, що закони вказують не на те, що є народ, а що здається йому далеким, дивовижним, чужоземним.

Значну увагу у своїх роботах Ніцше приділив темі злочину і покаран­ня. Злочинець у Ніцше - “некультурний герой”, носій романтизованого про­тесту, що переступає закон в ім’я повстання проти існуючого порядку. На думку філософа, той, хто карається, не заслуговує покарання, воно застосо­вується лише як засіб, щоб відвернути інших від здійснення злочину. Кримі­нальне покарання є не що інше, як помста відсталого суспільства злочинцеві- відщепенцеві - носієві революційного діяння (нехай навіть і у вигляді бана­льної крадіжки, грабежу, навмисного вбивства тощо). Ніцше зауважує, що із зростанням влади й самосвідомості кримінальне право завжди пом’якшується. Немає нічого неможливого в тому, щоб уявити суспільство з власною свідомістю власної могутності, за якої воно могло б дозволити собі благородну розкіш - залишити безкарним того, хто наносить йому шкоду.

Ф.Ніцше не сприймає лібералізм. Майбутнє людства й здійснення “великої політики” він віддає в руки надлюдини. Надлюдина - це законода­вець, що стоїть вище моралі й релігії, політичний геній, який виражає в собі крайній індивідуалізм, обрав своєю зброєю неправду, насильство й самий безсоромний егоїзм. Завдання “великої політики” полягає в створенні міжна­родного союзу сильних, здатних відтворити світову культуру, керувати нею й охороняти її. Цей процес буде складним, пройде через очисні війни, з на­станням миру відбудеться зникнення націй й виховання європейської люди­ни. Наступне ХХ століття буде часом великої політики, боротьби за світове панування, небачених раніше воєн. Людина виходить з війни більш сильною для добра і зла. Право не зникне, буде служити новою формою примусу для слабких і знаряддям для панування сильних.

Основні ідеї Ніцше лягли в основу ідеології фашизму, були інтерпре­товані в дусі націонал - соціалізму. Сам себе відносив до тих людей, які “на­роджуються посмертно”. В цьому він не помилився: маловідомий за життя став своїми волюнтаристськими ідеями сумнозвісним у ХХ ст., хоча ними не вичерпується його творча спадщина.