§ 6. Феміністська ідеологія в історії політико-правової думки
Проблема рівноправності статей, має довгу і складну історію. За своїм характером ця ідеологія завжди була революційною, оскільки її ідеї націлені на скасування патріархату - системи суспільно-політичних відносин між статями, що характеризуються домінуванням інтересів чоловіків і підпорядкуванням жінок у суспільстві.
Аргументи на захист рівноправності статей, можна знайти ще у творах давніх часів, коли не існувало таких понять, як „фемінізм”, „гендер”, але вже поширювалися ідеї про шляхи і способи покращання долі жінок, які століттями корилися волі чоловіків.Вперше за справедливість і рівність чоловіків і жінок виступила у 1405 р. Христина де Пізан „Книгою про град жіночий”. Вона спростувала обвинувачення чоловіків про недосконалість жіночої природи довгим списком жінок - правительок держави, уславлених жінок в науці, поезії, філософії. Закликала авторів „жіночих творів” формувати більш сприятливу для розвитку жінок думку про їх місце й роль у суспільстві. А таких творів ставало все більше.
В добу Просвітництва Мері Уоллстонкрафт у книзі „На захист прав жінки” стверджувала, що надання жінкам повної громадянської свободи є не тільки здійсненням справедливості, а й неодмінною передумовою для розквіту їх особистості й багатостороннього розвитку. Вона критикувала існуючу тоді систему освіти дівчат: «Спочатку необхідно надати жінкам простір для їх розвитку й використання їх сил і вже потім судити про ту ступінь, яку вони займають на інтелектуальних і моральних щаблях». Вона вимагала надання жінкам права на освіту, оплачувану працю, приватну власність і рівний захист законом, закликала використовувати політичні форми боротьби для зміни їх підлеглого становища. „Якщо традиції й закони перешкоджають цьому, їх потрібно змінити”.
У XIX ст. відомий захисник свободи Джон Мілль, з гнівом писав: „принцип, який панує в соціальних відносинах між статями, є легальним підпорядкуванням однієї статі іншій, є злом у самій сутності, однією з найголовніших перешкод людському прогресу”.
Цей принцип повинен бути замінений „принципом повної рівності, що не допускає ніякої переваги або привілеїв, з одного боку, ніякої несправедливості — з іншого”. У публіцистичній праці «Підпорядкованість жінки» цей ідеолог англійського лібералізму робив важливі висновки, що „несправедливо усувати цілу половину людської раси від громадського життя” й політичної діяльності. Надання жінкам можливості вільного розвитку й удосконалення своїх талантів „подвоїло б масу інтелектуальних здібностей, придатних для вищих потреб людства”.У творах родоначальників утопічного соціалізму (Т.Мора, Т.Кампанелли, Р.Оуена, Ш.Фур’є, А.Сен-Сімона), а згодом і в працях засновників теорії «наукового комунізму» жінка виступала рівноправним суб’єктом права в майбутньому соціалістичному суспільстві - в політичному і громадському, економічному і культурному житті. Карл Маркс і Фрідріх Енгельс стверджували: саме з появою приватної власності поділ праці в сім'ї призвів до економічної залежності жінки від чоловіка. Отже, залучення жінок у промислове виробництво сприятиме їх емансипації й розвитку, підвищенню самостійності, грамотності й організованості. Однак цей процес не тільки не приніс жінкам звільнення, а, навпаки, поставив їх у становище подвійного рабства. Виникло протиріччя між зайнятістю жінки на виробництві і материнством, оскільки власники засобів виробництва, використовуючи жіночу працю, не створювали умов, що дозволяли б поєднувати їх роботу з вихованням дітей. Виступаючи проти ідеї формальної рівності, К. Маркс і Ф. Енгельс указували, що рівність між чоловіком і жінкою не можна розуміти як абсолютну, коли йдеться про рівне громадське становище. У зв'язку з цим марксисти підкреслювали необхідність урахування особливої ролі жінки у виробництві „самої людини”, що вимагає від суспільства спеціальної охорони жіночої праці, визнання материнства соціальною функцією жінки й обов'язок створити необхідні умови для поєднання професійної праці з материнством.
На початку ХХ ст.
формальна рівність жінок залишалась лише прикриттям фактичної нерівності. Жінки становили меншість на всіх рівнях політичного життя, їх дискримінували у сфері зайнятості та оплаті праці, а соціальні гарантії були розраховані на залежність від чоловіка. Відома представниця феміністичної ідеології Симона де Бовуар, працюючи над автобіографією, вирішила з’ясувати, що таке бути жінкою. Результатом її дослідження стала праця „Друга стать” (1949 р.), де використано весь спектр філософського, психологічного, антропологічного, історичного, літературного і життєвого матеріалу, щоб довести - найголовнішою перешкодою до жіночої свободи є не біологія або політичні та юридичні обмеження, і навіть не економічна залежність жінок, а процес формування суспільством ознак „жіночності”. Її знаменита фраза „Жінкою не народжуються, нею стають” та роздуми про способи, за допомогою яких виховують дівчат, відмовляючи їм у належному вияві їх людської природи, ґрунтувалися на обговоренні заборонених раніше тем. Авторка доводила, що свобода і відповідальність характерні для жінок так само, як і чоловіків, але протягом всієї історії жінкам було в цьому відмовлено. Протягом більшої частини історії людства чоловік процвітав через те, що надав жінці статус вічного „іншого”: „Вона самовизначається і виділяється щодо чоловіка, а не чоловік щодо неї. Вона — не істотне поруч з істотним. Він — суб’єкт, він — абсолют, а Вона — інший”Таке становище було споконвічно можливим, стверджувала де Бовуар, тому, що недостатня фізична сила і дітородна функція жінки виключили її з процесів виробництва. Однак, це не означало, що біологічні або матеріальні причини, самі по собі, пояснюють підпорядкування жінки. Важливе місце серед усіх причин посідає споконвічне прагнення чоловіків домінувати в суспільстві. Проте, з появою нових технологій і контрацепції підпорядкування жінок перестало визначатися тільки фізичними причинами. Єдине, що перешкоджало жінками сприймати себе суб’єктами права, була сформована суспільством штучна ідея жіночності, яка розглядає жінку як вторинний щодо чоловіка суб’єкт.
Тому для звільнення жінок необхідно передусім спростувати зазначені панівні ідеї та орієнтувати жінок на відповідальність за свою долю, а не на гарантії залежності або „нерозумні переконання”, що виражені в реформованому ідеалі жіночності. Таким чином, книга „Друга стать” викрила штучну природу жіночого, оскільки ні біологія, ні психіка, ні економіка не здатні визначити той образ, що приймає в суспільстві людина.Радикальний фемінізм, що з’явився в США та інших європейських країнах на хвилі студентського протесту 60-х років XX ст., поділяється на конфронтуючі групи, учасники яких на відміну від лібералів, хто домагався рівних прав для жінок, оголошували війну усьому суспільству, створеному чоловіками для чоловіків. Фемінізм „другої хвилі” сприймав суспільство у вигляді домінуючої системи, що ненасильницьким шляхом придушує свободу людини, використовуючи такі інститути, як родина, шлюб тощо. Чоловіки сприймаються радикальними феміністками як „вороги”, „загарбники” „експлуататори”. Радикальний фемінізм акцентує увагу не на подібності, а на відмінностях між людьми, аж до розуміння чоловіків і жінок двома різними видами.
З новою хвилею феміністського руху в 60-і роки прихильниці ліберального фемінізму активізували свою діяльність в двох сферах: родина і професійна діяльність. Так, авторка книги „Загадка жіночності” (1963 р.) Б. Фрі- дан, опитавши освічених домогосподарок, дійшла висновку, що ці жінки глибоко нещасливі і не задоволені своїм становищем, тому що не відчувають сенсу життя. З іншого боку, багато жінок, що займаються професійною діяльністю, почувають себе працівниками другого сорту порівняно з колегами- чоловіками, через що також не задоволені своїм становищем. Ліберальні феміністки наполягають на повній рівності чоловіка і жінки. Їх діяльність спрямована на взаємне проникнення чоловіків і жінок у сфери життя і діяльності, традиційно закріплені за протилежною статтю. Їх головною ідеєю є принцип рівного представництва чоловіків і жінок як на рівні прийняття, так і реалізації політичних рішень.
Одним із завдань ліберального фемінізму стало масове залучення жінок у „чоловічий світ”, тобто політичну, економічну й інший види суспільної діяльності. Особливо важливою для них є економічна незалежність жінки. Ще одним аспектом боротьби за рівноправність статей є скасування відмінностей між „жіночою” і „чоловічою” сферами праці. Ліберальні феміністки виступають проти спеціальних законів, що регулюють жіночу працю (наприклад, проти заборони на роботу в шахтах), вважаючи це дискримінацією.
Оцінюючи діяльність феміністського руху (як радикального, так і ліберального), можна сказати, що завдяки його зусиллям до середини 70-х років у суспільній свідомості населення країн Західної Європи і Америки відбулися глибокі зрушення. Багато стереотипних уявлень про місце і роль жінки в суспільстві і родині суттєво змінилося або зникло. Затвердився новий тип жінки — самостійної, розкріпаченої, незалежної від чоловіка. У багатьох країнах розроблені і прийняті законодавчі норми, що забезпечують захист прав жінок і досягнення рівноправності статей. Багато проблем, що раніш вважалися „приватними” або „сімейними” вийшли на рівень всього суспільства (наприклад, проблема домашнього насильства). Ставлення суспільства до жіночих проблем змінилося: вони вважаються важливими й обговорюються без будь-якої іронії. Результатом діяльності феміністок є розвиток жіночих досліджень і поява відповідних навчальних курсів в провідних учбових закладах.
Таким чином, у різні часи і в різних країнах світу феміністичні ідеї і теорії відрізнялися політичними акцентами, хоча спільною залишалася думка, що феміністична ідеологія базується на визнанні того факту, що жінки, як соціальна група, займають підлегле становище в суспільстві. Це зумовлено панівними інститутами соціальної й політичної влади, підконтрольними чоловікам, що підтримується домінуванням чоловічих цінностей.