§4. Філософський і юридичний позитивізм. О.Конт, Дж. Остін.

Надії на встановлення соціальної гармонії, яка б відповідала індустріа­льному суспільству, поділяв і засновник філософії позитивізму і соціо­логії Огюст Конт (1798-1857)¹.

У своїх політичних оріентаціях Конт на відміну від Сен-Сімона дотри­мувався консервативно-охоронної позиції. Головне джерело моральної і по­літичної кризи суспільства, основну причину революційних настроїв він ба­чив у «глибокій розбіжності умів і відсутності загальних ідей». Вихід вбачав­ся йому у виявленні позитивних наукових знань і істин, що, будучи добре засвоєними, виявляться спроможними привести людство до миру і щастя. ^{[87] [88] «Якщо єднання умів на ґрунті спільності принципів відбудеться, то відповід­ні установи створюються самі, природним чином, без усякого важкого потря­сіння». Отже, за Контом, позитивні наукові знання здатні привести до нового позитивного ладу.}

Науці про суспільство, чи соціології (термін введено Контом) він надає дуже великого значення. Основним завданням своєї філософії він вважав пе­ребудову суспільства на основі позитивізму, заміну «ретроградної аристо­кратії» і «анархічної республіки» новим, позитивним ладом - соціократією. Його обґрунтування він шукав в історії, природі держави і політичної влади.

Згідно Конту необхідність держави обумовлена об'єднанням часткових сил для загальної мети. З утворенням держави виробництво підтримує суспі­льна солідарність, перешкоджаючи частковим силам розірвати суспільне ці­ле. Оскільки суспільна солідарність досягається засобами матеріальними і моральними, завжди була необхідна наявність двох влад - світської і духо­вної. Філософ описує історію цих влад відповідно «трьом стадіям» історії людства.

За розробленим Контом «Планом реорганізації соціального життя» но­ва «третя стадія» історії людства повинна ознаменуватися організацією промислового суспільства, соціократією.

Соціократія, цей «промисловий лад», вимагає військового порядку і дисципліни. «Армія не може існувати без офіцерів, так само як і без солда­тів; це просте поняття однаково приложиме до промислового ладу, як і до військового порядку». Тому «у позитивному ладі... ідея права безповоротно зникає. Кожний має обов'язки щодо всіх людей, але ніхто не має права у вла­сному змісті слова. Справедливі індивідуальні гарантії випливають тільки із загальної взаємності зобов'язань, які є моральним еквівалентом колишніх прав. Право приватної власності стане теж соціальним обов’язком, функцією для створення капіталу і керування ним. Іншими словами, єдине право, яким кожна людина володіє, - це право виконувати свій обов’язок». Суб’єктивне право суперечить принципам соціальної солідарності, а тому буде замінено поняттям «соціальний обов’язок». На думку Конта, слово “право” повинне бути вигнане з політичної мови.

Таким чином, у вченні Конта по суті зникли такі засади громадянсько­го суспільства, як демократія і право, юридична свобода і права громадян. Рі­вність людей у соціократії нівелює приватні інтереси, а свобода і права замі­нені обов'язками, соціальною функцією.

Для переходу до позитивного ладу Конт пропонував створити в Па­рижі попередній духовний уряд з 30 вчених, які представляють різні науки і країни.

О.Конту належить проект нової всесвітньої позитивної релігії, засно­ваної на визнанні зовнішньої єдності людства і підпорядкування світовому порядку. Предметом шанування позитивної релігії є не Бог, а людство, теоло­гія (богослов'я) заміниться соціологією, а теократія - соціократією. Жерцями позитивної релігії стануть вчені й артисти (співробітництво розуму і почут­тя).

Поява позитивної філософії Конта вплинула і на виникнення юридич­ного позитивізму. В результаті революцій у розвинутих країнах Європи бу­ли проведені перетворення правових систем, особливо приватного права, що регулювало нові товарно-грошові відносини. Основні принципи громадянсь­кого суспільства втілилися в діючому, позитивному праві. Цим були обумов­лені відмова більшості теоретиків права від ідей природного права і їх крити­ка. Те й інше знайшло вираз в юридичному позитивізмі, який виступав про­ти дуалізму права (існування поруч з позитивним правом більш високого за своїм значенням права природного), розглядав право виключно як продукт державної волі. Ототожнення права з законом мало чітко виражені ідеоло­гічні і практичні цілі. Воно було спрямовано проти оцінки і критики діючого права з позицій природного права, які зберігали романтичної ілюзії минулих революцій. В полі зору юридичного позитивізму - не предписання розуму, не історично усталений звичай, а закон, нормативний акт, установлений вла­дою. Юридичний позитивізм утверджував непохитність нових буржуазних політичних і правових інститутів, верховенство закону у суспільному й еко­номічному житті.

Одним з перших, хто концептуально виклав ідеї юридичного позитиві­зму був учень Бентама, англійський правознавець Джон Остін (1790-1859)¹.

Право в найбільш повному вигляді, вважав Остін, містить в собі су­купність «законів природи» (або «право, дароване Богом»), які виступають мірилом усього людського, і закони, встановлені одними людьми для ін­ших. Останніх - два види. Одна їх частина встановлюється веліннями суве­рена і є позитивним правом, інша - правилами моралі («позитивна мо­раль»). Держава встановлює закони і через них «дарує», делегує права і на­кладає обов’язки.

Предметом юриспруденції є виключно позитивне право («право в простому і вузькому змісті»). Право це - «веління суверена». Його джере­лом є, таким чином, суверенна влада, здійснювана «політично пануючими людьми, - пише Остін, -... верховне, засноване на підпорядкуванні, правління в незалежних державах і незалежних політичних суспільствах». Веління й обов'язок у нього - взаємозалежні поняття: «там, де є обов'язок, є повеління, і там, де виражене повеління, накладено обов'язок». Примус і покора є санк­ція. Іншими словами, пояснює Остін, « повелінням чи обов'язком вважається те, що спричиняє санкцію або примус до покори у випадку невиконання». У такому значенні позитивне право - сукупність норм, встановлених політич­но пануючим для політично підлеглого. У такому розумінні право - наказ влади, обов'язковий для підлеглого під загрозою застосування санкції у ви­падку невиконання наказу. Для юриспруденції першорядне значення має і формальна логіка, «логіка правових конструкцій».

Поза позитивним правом, за Остіним, - правила, встановлені особами й установами, що не є суверенами і правила моралі (правила, встановлені громадською думкою, у т.ч. норми міжнародного права, закони честі, прави­ла етикету, моди і т.п.). Отже, ці правила поза юриспруденції.

Найкращою формою права Остін, як і Бентам, вважав кодекси. Однак, на відміну від свого вчителя він визнавав частиною права судові прецеден­ти, оскільки, на його думку, рішення суддів в Англії одержують нормативно- правовий характер з мовчазної згоди суверена.

Таким чином, місце критики феодального права з позицій природного права зайняла апологія нового діючого позитивного права, правотворчості самої держави. Теоретики юридичного позитивізму не сприймали концепцій

¹ Остін Джон читав курс правових вчень в Університетському коледжі (Лондон). Два роки вивчав в Німеччині римське і цивільне право під керівництвом Г.Пухти і Ф.Савіньї. Самі відомі праці Остіна «Визна- прав людини, правової держави, прагнучи до закріплення й удосконалювання правової оболонки капіталістичних відносин, що розвивались. Прибічники юридичного позитивізму поширили формально-догматичний метод і на дер­жавознавство. Концепція держави як юридичної особи стала панівною в юридичній науці. Для юридичної школи (П.Лабанд, Г.Мейер, Г.Еллінек (Ні­меччина), А.Есмен, Л.Мішу (Франція), В.Орландо (Італія) головне - юридич­на природа держави, найкраща реалізація правових норм, регулювання від­носин між людьми. А.Есмен дійшов висновку, що держава є юридичним вті­ленням нації, це - субєкт і опора публічної влади.

Отже, основні напрямки західноєвропейської політико-юридичної дум­ки в першій половині XIX ст. - лібералізм, соціалізм, позитивізм - істотно збагатили і урізноманітили зміст і спрямованість вчень про право і державу. Їх еволюція в другій половині XIX - у XX ст. підтвердить плодотворність ліберально-демократичних ідей, обмеженість юридичного позитивізму як нормативізму і - неспроможність практики соціалізму (у СРСР і Східній Єв­ропі).