§4. Політичні і правові ідеї християнства.

У I ст. н. е. в Римській імперії виникла і стала швидко розповсюджува­тися нова релігія - християнство. Воно стало викликом духовному занепаду імперії, важливим чинником оновлення світу, початком нової епохи в історії людства, що триває понад двох тисяч років.

Основні твори раннього християнства з’явилися в I ст. 27 з них були канонізовані і склали «Новий заповіт», який разом зі Старим Заповітом склав Біблію.^[20] Новий Заповіт являє собою нову систему норм і цінностей. Ранні християни рішуче засуджували владу Римської імперії. «Упав, упав Вави­лон, город великий, бо лютим вином розпусти своєї він напоїв усі народи!». «... Вийдіть із нього, люди мої, щоб не стали ви спільниками гріхів його і щоб не потрапили в карання його. Відплатіть ви йому, як і він вам платив... Скільки він славив себе та розкошував, стільки муки та смутку завдайте йо­му».

Перші християни засуджували існуючи держави, протиставляючи їм царство небесне. Але з часом (з другої пол. II ст.) церква стає на позиції співпраці, взаємної підтримки держави і християнської релігії, по-іншому тлумачить ряд принципових положень. Врешті-решт християнство стає офіційною релігією Римської імперії (324 р.).

Біблія проголошувала божественне походження усякої влади і безза­стережну покірність їй. У «Посланні до римлян» апаостола Павла гово­риться: «Усяка душа да буде покірна вищій влалі: тому що немає влади не від Бога, існуючі ж влади чи не від Бога встановлені? Тому той, хто противиться владі, противиться Божому устанвленнню». Отже, за Біблією християни мали два види обов’язків: духовні і громадські. «Тож віддайте кесарю - кесареве, а Богові - Боже». Водночас у разі конфлікту обов’язку до пошани законної влади і Бога, християнин має віддати перевагу Богу.

Християнство порушує незнане в античному світі питання про обме­ження юрисдикції держави, роль церкви в державному житті.

В основі праворозуміння ранніх християн лежать революційні погляди на людину як духовно вільну, рівну, зобов’язану до праці істоту. В Біблії закріплені найбільш важливі положення ранньохристиянського розуміння права: 1) визнання існування природного права, незмінної справедливості, встановлених Богом. Зміст справедливості в «законі досконалому, законі свободи» («Так кажіть, і так вчиняйте, як маєте бути судимі за законом сво­боди»); 2) проголошення принципу рівності всіх людей перед Богом («Немає іудея, ні грека, немає раба, ні вільного, немає чоловічої статі чи жіночої, - тому що усі ви одне в Ісусі Христі»); 3) визнання принципу еквівалента, який відповідав давнім уявленням про природне права і при­родно-правову справедливість, - воздаяння рівним за рівне («Якою мірою мірите, такою відмірене буде вам», «Бо яким судом судите, таким будете судимі»); 4) проголошення відповідальності за власні вчинки («Отже, кож­ний з вас дасть звіт перед Богом»); 5) проголошення обов'язку трудитися і права розподілення по труду («Якщо хто не трудиться, той не їж», «Але кожний отримує свою нагороду за своїм трудом»); 6) засудження багатст­ва, приватної власності і вимога спільності майна («Легше верблюду пройти крізь голкове вушко, ніж багатому ввійти в Царство Боже»; «Піди, все що маєш, продай і роздай жебракам, і будеш мати скарб на небесах», «Так усілякий з вас, хто не відмовиться від усього, що має, не може бути Моїм уч­нем»).

Велике правове значення мають такі заповіді християнства, закріплені в Біблії, як «возлюби ближнього твого, як самого себе», «шануй твого батька і мати твою», «не вбивай», «не кради», «не свідкуй неправдиво на ближнього твого», «не бажай будинку ближнього твого..., ні раба його, ні вола його, ні осла його, нічого, що в ближнього твого». Ці заповіді разом з іншими положеннями лягли в основу принципів та фундаментальних норм сучасного права. Вони вимагають недоторканності людського життя, власності, доброчесної поведінки.

Біблія визнавала важливу роль в боротьбі з пороками людини закону і суду. В Біблії проголошується, що «закон свят» і обов’язковий до виконання. «Не думайте, що Я прийшов порушити закон чи пророків; не порушити прийшов Я, але виконати». «.не слухачі закону праведні перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть». Закон «призначений не для праведників, але для беззаконних і непокірних, нечестивих і грішників». Суд є «справою Божою», а вищою судовою інстанцією визнається Божий суд. Бог дає таке напуття суддям: «вислуховуйте братів ваших, і судіть справедливо. Не розрізняйте осіб на суді, як малого, так і великого вислуховуйте; не бійтеся обличчя людського, тому що суд - справа Божа, а справу, що для вас важка, доведіть до мене, і Я вислухаю її».

Одним з видних виразників християнської політико-правової ідеології в той час був Аврелій Августин¹. Відповідно до поглядів Августина, є Град Божий і Град земний. Град земний - це царство диявола і всіх порочних людей, засноване на любові до себе, Град Божий - спільнота всіх спасенних у цьому світі й у житті прийдешньому, заснована на любові до Бога.

Земні царства поділяються на два види: одні - організація насилля і розбою (язичницькі царства, які взагалі не є державами), інші - це «християнські держави».

Держава - це зібрання людей, об’єднаних спільністю єдиних законів. Вона виникає на основі угоди між людьми в силу необхідності упорядкуван­ня життя суспільства. Сутність державного стану людської спільності полягає в наявності владно-примусового управління нею. Державою є лише та спільність, де виокремлюється прошарок людей, які здійснюють політичну владу, піднімаючись над підвладним плебсом як душа над тілом. Нормальне існування держави неможливе без досягнення згоди в здійсненні влади, а по­рядок полягає в упорядкованості відносин веління і підкорення. Призначен­ням християнської держави є: а) забезпечення соціального порядку; б) служіння церкві, допомога християнському суспільству у його прагненні до духовної досконалості, досягнення вічного блаженства. Якщо Церква піклується про внутрішнє моральне виховання індивіда, то держава є стра­жем зовнішньої моральності в суспільстві. Отже, держава повинна підтримувати церкву й має право втручатися в її боротьбу проти єретиків або суперницьких релігій. Августин відстоював ідею незалежності Церкви, її верховенства над державою. Водночас його концепція передбачала й незалежність світського уряду, допоки він діє в рамках своєї юрисдикції.

Основоположне значення в його підході до права мають міркування про непорушний вічний закон, який походить від Бога, діє і в людських відносинах. Вічний закон є вираженням божественного розуму й волі, визначає природний порядок а, отже, природне право.

¹ Августин Аврелій (354 - 430) - з 395 року й до кінця життя - єпископ Гіппона (Південна Африка). Право­славна церква назвала його Блаженним, а католицька - визнала святим і вчителем церкви. Основний труд людського закону виконуються з допомогою політичного примусу і призна­чаються для тих, хто нездатен до добровільної моральної поведінки; правед­ники не потребують примусових законів, оскільки добровільно, в силу любові до Бога та ближнього, керуються законом вічним.

Релігійно-етичний підхід властивий і судженням Августина про закон­не й злочинне, про покарання. Загальна християнсько-теологічна основа «законних» устремлінь людини полягає в її прагненні уподібнитися Богові. Але сама людина (без Божої допомоги) це зробити не в змозі, а тому повинна зрозуміти своє місце у світі, підкорятися Богові, терпеливо переносити крив­ди в земній державі в ім’я майбутнього щастя. В силу власної недосконалості, гріховності людина переступає закони, вчиняючи проступ­ки й злочини: «Коли неприборкана пристрасть портить душу й тіло — це проступок; коли вона діє на шкоду іншому — це злочин». Справедливе пока­рання за своєю суттю не є зовнішньою сваволею, воно уже міститься в самій провині й неминуче випливає з неї «Найсправедливіше покарання за гріх полягає в тому, що людина втрачає те, чим вона не захотіла добре користува­тися... той, хто не захотів робити правильно, коли міг, втрачає цю можливість, коли захоче робити правильно».

Вчення Августина зіграло помітну роль в розвитку християнсько- теологічних концепцій етики, політики й права, зокрема, вплинуло на фор­мування поглядів Томи Аквінського.

Таким чином, римська політико-правова думка виробила низку поло­жень, висновків, ідей, концепцій, які стали визначальними як для подальшого розвитку уявлень про державу і право, так і для державно-правової практики країн світу. До таких відносяться: а) трактування Цицероном держави як пра-

«Про град Божий» написав на захист християн, яких звинувачували у розвалі Римської імперії. вового утворення, права і справедливості як основи держави; б) розуміння римськими юристами права як явища справедливого за своєю суттю, роз­робка ними понятійно-категоріального апарату приватного права, проблем публічного та міжнародного права; в) формування римськими стоїками та християнами гуманістичної парадигми права і держави. Римське право суттєво вплинуло на правовий розвиток сучасної цивілізації. Від римської юриспруденції бере свій початок юридична наука як особливий вид юридичної діяльності, як явище культури.