§ 5. Політико - правове вчення Марсилія Падуанського
Марсилій Падуанський (бл. 1275 - бл. 1343 рр.), італійський політик, релігійний діяч і науковець, розробив незвичну для Середньовіччя політико- правову доктрину, яку виклав у праці „Захисник миру”.
За цю працю автор був визнаний єретиком і примушений переховуватися від гоніння церкви.Він першим із мислителів виступив за повну секуляризацію державною влади. На відміну від Данте, Марсилій Падуанський обґрунтовував не стільки розмежування їх повноважень, скільки майже повне підпорядкування церкви державі. На його думку, причиною всіх бід в Італії того періоду є негативна практика втручання церкви у світські справи. Цьому потрібно, вважає він, покласти край. Церква повинна бути позбавлена свого суверенного статусу та понижена до рівня державної установи, підлеглої світській владі. Канонічне право також має використовуватися лише з дозволу держави. Примус за невиконання певних норм є монополією виключно держави.
Марсилій не визнавав божественного походження держави. На його думку, держава виникає внаслідок історичного розвитку та прогресу суспільства, ускладнення форм його організації (сім’я, рід, плем’я, місто, держава), як результат раціонального розуму людини та розвитку її потреб. Він розрізняє шість частин держави, кожна з яких виконує певну суспільну роль - землеробство, ремесла, торгівля, військова справа, священство та суд.
Принципово новою була його ідея про суверена держави. Марсилій першим визнав сувереном, джерелом державної влади народ, під яким розумів не всіх громадян, а кращу їх частину - військових, чиновників, священиків, що дбають про загальне благо. Одним із перших він обґрунтував відмінності законодавчої та виконавчої влади. Законодавча влада належить виключно суверену - народу, а виконавча - монарху й уряду. Виконавча влада безумовно підпорядковується законодавчій. Найкращім способом формування державного апарату він вважав вибори.
Навіть монархію, прихильником якої він був, пропонував зробити не спадковою, а виборною. Обраний монарх - завжди краще спадкового, а вся держава більш міцна.Виключно народ як верховний суверен має видавати закони, під якими він розумів „приписи, що мають примусову силу завдяки покаранню або заохоченню”. Найважливішою метою існування законів Марсилій вважав установлення „громадянської справедливості та загального блага”, а додатковою - „безпеку та стабільність влади государів”.
Таким чином, незважаючи на панування феодалізму в суспільних відносинах, у Середньовіччі виникло багато нових ідей, які виходили далеко за ідеологічні межі цього історичного періоду. Панування релігійного світогляду не завадило появі нової теоретичної течії, яка вперше обґрунтовувала світський характер держави і права. Проблема співвідношення світської й релігійної влади вирішувалася по-різному: в Європі чітко простежується ідея відокремлення двох влад, а в мусульманському світі, навпаки, - нерозривне поєднання. Спільною рисою більшості політичних концепцій цього часу було їх формування на основі переосмислення здобутків античності, насамперед праць Арістотеля. Нові політико-правові ідеї, які виникли в середньовічній Європі, заклали теоретичні підвалини формування багатьох концепцій Відродження й Реформації, виникнення національних держав і систем національно права сучасного типу.