§ 4. Нормування санітарних та захисних зон: умови і порядок їх встановлення та контролю виконання

Відповідно до ст. 114 ЗКУ, навколо об'єктів, які є джерелами виділення шкідливих речовин, запахів, підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвукових! електромагнітних хвиль, електронних полів, іонізуючих випромінювань тощо, з метою відокремлення таких об'єктів від територій житлової забудови створю­ються санітарно-захисні зони.

Державні санітарні правила планування та забудови населених пунктів за­тверджені наказом МОЗ України № 173 від 19 червня 1996 року^{[142] [143]. Відповідно до вимог Правил, промислові, сільськогосподарські та інші об'єкти, що є джерелами забруднення навколишнього середовища хімічними, фізичними та біолопчними факторами, при неможливості створення безвідходнихтехнологій повинні відо­кремлюватись від житлової забудови санітарно-захисними зонами. На зовнішній межі санітарно-захисної зони, зверненої до житлової забудови, концентраціїта рівні шкідливих факторів не повинні перевищувати їх гігієнічні нормативи (ГДК, ГДР), на межі курортно-рекреаційної зони - 0,8 від значення нормативу. Тери­торія санітарно-захисної зони не повинна розглядатись як резерв розширення підприємств, сельбищної території і прирівняних до них об'єктів.}

Основою для встановлення санітарно-захисних зон є санітарна класи­фікація підприємств, виробництв та об'єктів, що наведена у додатку №4 до Правил. Хімічні, металургійні, машинобудівні та металообробні підприємства по видобуванню руд та нерудних копалин, виробництва по обробці тваринних продуктів, будівельної промисловості, санітарно-технічні споруди та установки комунального призначення тощо розподіляються на 5 класів, що мають різні розміри санітарно-захисних зон: клас І - 3000,1500,1000 м, Il - 500 м, Ill - 300 м, IV-IOO м, V-50 м.

Наприклад, розмір санітарно-захисної зони у 3000 м передбачено для ви­робництва білково-вітамінного концентрату (поприну); санітарно-захисна зона розміром 1500 м встановлюється для кар'єрів по видобуванню залізних руд відкритим способом з використанням вибухових засобів, санітарно-захисна зона розміром 1000 м - для виробництва ртуті, сажі, суперфосфату, фосфору, виробництва по випалюванню коксу, феросплавів, підприємств по видобуванню свинцевих руд, ртуті, миш'яку, марганцю, виробництво асфальтобетону, утиль­заводів по переробці трупів тварин, риб, їх частин та інших тваринних відходів, а також для полів заорювання і полів асенізації, утильзаводів для л і к ві да ції тру п і в тварин і конфіскантів; санітарно-захисна зона розміром 500 м - виробництво оцтової кислоти, нікотину, свинцевих акумуляторів, підприємств по видобуван­ню горючих сланців, вугілля, виробництва гіпсу, азбесту, вапна, скотобаз більше 1000 голів приведеної худоби, а також для полігонів твердих побутових відходів; санітарно-захисна зона розміром 300 м - виробництво штучних мінеральних фарб, оліфи, антибіотиків біологічним шляхом, рибні промисли, бойні дрібних тварин та птахів, а також для кладовищ; санітарно-захисна зона розміром ІООм-виробництво паперу, гліцерину, мила, ваніліну та сахарину, парфумерії, розміщення хімчисток, виробництва котлів, металевих електродів, підприємства по видобуванню кам'яної кухонної солі, виробництва фарфорових та фаянсових виробів, червоної та силікатної цегли, скла, млини, елеватори, сироварні під­приємства, виробництва харчового спирту, маргарину, м'ясокоптильні, а також длясміттєперевантажувальних станцій; санітарно-захисна зона розміром 50 м встановлюється для виробництва штучних перлів, кіноплівки та фотопаперу, лужних акумуляторів, гіпсових та глиняних виробів, лакових шкір, щіток із ще­тини та волоса розміщення друкарень, кондитерських фабрик, виробництв харчового оцту, консервних, цукрово-рафінадних, спиртогорілчаних, винних заводів, хлібозаводів.

Санітарно-захисна зона для підприємств та об'єктів, що проектуються з впровадженням нової технології або реконструюються, може бути збільшена при необхідності та належному техніко-економічному та гігієнічному об­ґрунтуванні.

Розміри санітарно-захисних зон для нових видів виробництв, підприємств та інших виробничих об'єктів з новими технологіями, а також зміна цих зон для підприємств і виробництв I-Ill класів небезпеки затверджуються Голов­ним державним санітарним лікарем України на підставі висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектних матеріалів на будівництво зазначених об'єктів. Зміна розмірів санітарно-захисних зон для підприємств та інших виробничих об'єктів IV-V класів небезпеки затверджується головними державними санітарними лікарями APK, областей, міст Києва та Севастополя на підставі висновку державної санітарно-епідеміологічної експертизи проектних матеріалів на будівництво зазначених об'єктів.

У санітарно-захисних зонах не можна допускати розміщення житлових бу­динків з прибудинковими територіями, гуртожитків, готелів, будинків для при­їжджих, аварійних селищ; дитячих дошкільних закладів, загальноосвітніх шкіл, лікувально-профілактичних та оздоровчих установ загального та спеціального призначення зі стаціонарами, наркологічних диспансерів; спортивних споруд, садів, парків, садівницьких товариств; охоронних зон джерел водопостачання, водозабірних споруд та споруд водопровідної розподільної мережі. Не допус­кається їх використання для вирощування сільськогосподарських культур, пасо­вищ для худоби земель санітарно-захисної зони підприємств, що забруднюють навколишнє середовище високотоксичними речовинами та речовинами, що мають віддалену дію (солі важких металів, канцерогенні речовини, діоксини, радіоактивні речовини та інші).

Територія санітарно-захисної зони має бути розпланованою та упорядко­ваною. Мінімальна площа озеленення санітарно-захисної зони в залежності від ширини зони повинна складати: до 300 м - 60%, від 300 до 1000 м - 50%, понад 1000 м - 40%. З боку сельбищноїтериторії необхідно передбачати смугу дерево-чагарникових насаджень шириною не менше 50 м, а при ширині зони до 100 м - не менше 20 м. Проект організації санітарно-захисної зони слід роз­робляти в комплексі з проектом будівництва (реконструкції) підприємства з першочерговою реалізацією заходів, передбачених у зоні. Державний контроль за дотриманням вимог зазначених Державних санітарних правил плануваннята забудови населених пунктів здійснюється органами, установами та закладами державного санітарного нагляду України.

Закон України «Про використання ядерної енергіїта радіаційну безпеку» від 8 лютого 1995 року^[144] передбачає, що у місцях розташування ядерноїустановки чи об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами, встановлю­ються санітарно-захисна зона і зона спостереження. Розміри і межі зазначених зон визначаються у проекті згідно з нормами, правилами і стандартами у сфері використання ядерної енергії, узгоджуються з органами державного регулю­вання ядерної та радіаційної безпеки і затверджуються місцевими радами. У санітарно-захисній зоні і зоні спостереження повинен здійснюватися контроль за радіаційним станом.

У санітарно-захисній зоні забороняється розміщення жилих будинків та громадських споруд, дитячих та лікувально-оздоровчих установ, а також про­мислових підприємств, об'єктів громадського харчування, допоміжних та інших споруд, не пов'язаних з діяльністю ядерної установки або об'єкта, призначеного для поводження з радіоактивними відходами. Використання для народногос­подарських цілей земель і водоймищ, розташованих у санітарно-захисній зоні, можливе лише з дозволу органів державного регулювання ядерної та радіаційної безпеки за погодженням з експлуатуючою організацією за умови обов'язкового проведення радіологічного контролю продукції, яка виробляється.

Основні санітарні правила забезпечення радіаційної безпеки України перед­бачають установлення трьох категорії підприємств і об'єктів, які застосовують радіаційно-ядерні технології або використовують джерела іонізуючого випро­мінювання, що визначаються ступенем потенційної небезпеки для населення в проектному режимі та у випадку виникнення радіаційної аварії.

До категорії І належать підприємства, на яких під час їх роботи чи аварії є можливим радіаційний вплив на населення. До них належать AEC, установи, що мають промислові та дослідницькі ядерні реактори, транспортні ядерні установ­ки, критичні складання, підприємства з видобутку і переробки уранових руд, а також радіохімічні виробництва, підприємства з переробки ядерних матеріалів, підприємства з переробки і захоронения радіоактивних відходів. До категорії Il належать підприємства та об'єкти, на яких радіаційний вплив обмежується санітарно-захисними зонами. До цієї категорії належать установи, що мають прискорювачі протонів та інших важких частинок, а також електронів з енергією більше 25 MeB, потужні гамма-установки, підприємства з виробництва виробів із незбагаченого урану, пункти захоронения і переробки низькоактивних від­ходів, підприємства з видобутку і переробки кольорових і рідкісних металів, видобутку нафти і газу, деякі підприємства з виробництва мінеральних добрив. До категорії Ill належать підприємства та об'єкти, на яких радіаційний вплив обмежується територією або приміщенням, де проводяться роботи з ДІВ. До цієї категорії належать установи, що мають гамма-терапевтичні установки, ла­бораторіїта відділення радіонуклідноїдіагностики і терапії, стаціонарні гамма- дефектоскопічні установки, прискорювачі електронів з енергією менше 25 MeB, атакож лабораторії радіонуклідної діагностики, радонові лабораторії, рентге- нотерапевтичні та рентгенодіагностичні кабінети, включаючи флюорографічні, відділення радонотерапії. Категорія підприємства або об’єкта встановлюється на етапі проектування за узгодженням із Держсанепідслужбою України.

Санітарно-захисну зону в обов'язковому порядку встановлюють для підпри­ємств І і Il категорії, а для підприємств І категорії-також зону спостереження. Межі зазначених зон підприємства на стадії проектування погоджуються за­кладами Держсанепідслужби України. У цих зонах здійснюється радіаційний контроль силами служби радіаційної безпеки підприємства. Радіаційний конт­роль здійснюється відповідно до відомчого інструктивно-технічного документа, узгодженого територіальними закладами Держсанепідслужби України.

Важливе медичне та соціально-економічне значення має питання охорони здоров'я населення від впливу електромагнітних випромінювань, далі скоро­чено - ЕМП, що виникають у навколишньому середовищі. До джерел ЕМПв населених пунктах належать радіотелевізійні та радіолокаційні станції різного призначення, що працюють в смузі радіочастот, а також мережа ліній електро­передачі, яка складається з повітряних високовольтних ліній електропередачі та електричних підстанцій. До складу підстанцій можуть входити: розподільні пристрої, перетворювачі електроенергії, трансформатори, випрямлячі та інші пристрої і споруди. Державні санітарні норми і правила захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань затверджені наказом МОЗ України № 239 від 1 серпня 1996 року^[145].

З метою захисту населення від впливу ЕМП, яке створюють радіотехнічні об'єкти, далі скорочено - PTO, встановлюються санітарно-захисні зони і зони обмеження забудови. Санітарно-захисною зоною вважається територія, дена висоті до 2 м від поверхні землі перевищуються гранично допустимі рівні ЕМП, наведені у правилах. Санітарно-захисна зона, як правило, прилягає до технічної території PTO. Зовнішня межа санітарно-захисної зони визначається на висоті до 2 м від поверхні землі за гранично допустимими рівнями ЕМП. Правила також передбачають захист населення та охорону його здоров'я від шкідливо­го впливу електричних полів, які створюються електричними мережами та їх елементами. Елементами електричних мереж є повітряні лінії електропередачі змінного струму промислової частоти (50 Гц), електричні і трансформаторні під­станції, розподільні пристрої, струмопроводи, підземні та підводні кабельні лінії електропередачі та ін.

Санітарно-захисною зоною вважається територія, на якій напруженістьЕП перевищує 1 кВ/м. Санітарно-захисна зона для повітряних ліній електропереда­чі встановлюється у вигляді земельної ділянки, межі якої регламентуються по обидві сторони від неї на певній відстані від проекції крайніх фазних проводів на землю, в перпендикулярному до ліній напрямку: 20 м для ліній напругою 300 кВ; ЗО м - напругою 500 кВ; 40 м - напругою 750 кВ; 55 м - напругою 1150 кВ.

У межах санітарно-захисної зони забороняється: розташовувати житлові і громадські будівлі і споруди, майданчики для стоянки і зупинки всіх видів тран­спорту, підприємства, на яких використовуються легкозаймисті рідини і гази, підприємства по обслуговуванню автомобілів, сховища нафти, нафтопродуктів та інших пожежнонебезпечних речовин; працювати з легкозаймистими рідинами і газами, виконувати ремонт машин та механізмів.

Відповідальність за дотриманням зазначених правил покладається на міністерства, відомства, установи, організації, підприємства, кооперативи та інші юридичні особи і фізичних осіб, які експлуатують, реконструюють або про­ектують на території України PTO, чи окремі передавальні пристрої, що випро­мінюють електромагнітну енергію. Узгодження проектів планування та забудови в районах розташування PTO покладається на установи Держсанепідслужби України і архітектурно-планувальні управління місцевих рад. Відповідальність за проектування та будівництво житлових, громадських будинків і споруд в зоні обмеження забудови несуть організації, що здійснюють їх проектування і будівництво. Контроль за дотриманням Державних санітарних норм і правил захисту населення від впливу електромагнітних випромінювань покладається на органи і установи Держсанепідслужби України.

Згідно ст. 87 ВКУ, для створення сприятливого режиму водних об'єктів, по­передження їх забруднення, засмічення і вичерпання, знищення навколовод- них рослин і тварин, а також зменшення коливань стоку вздовж річок, морів та навколо озер, водосховищ і інших водойм встановлюються водоохоронні зони. Водоохоронна зона є природоохоронною територією господарської діяльності, що регулюється. На території водоохоронних зон забороняється: використання стійкихта сильнодіючих пестицидів; влаштування кладовищ, скотомогильників, звалищ, полів фільтрації; скидання неочищених стічних вод, використовуючи рельєф місцевості (балки, пониззя, кар'єри тощо), а також у потічки. Зовнішні межі водоохоронних зон визначаються за спеціально розробленими проектами. Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення гос­подарської діяльності в них затверджений постановою КМУ № 486 від 8 травня 1996 року^[146]. Контроль за створенням водоохоронних зон і прибережних захисних смуг, а також за додержанням режиму використання їх територій здійснюється виконавчими комітетами місцевих рад і органами Мінприроди України.

Згідно ст. 88 Водного кодексу, з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виді­ляються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Прибережні захисні

смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менше 3 гектарів - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них та ставків площею більше 3 гектарів - 50 метрів; для великих річок, водо­сховищ на них та озер -100 метрів. Якщо крутизна схилів перевищує три градуси, мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

Уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибе­режна захисна смуга шириною не менше двох кілометрів від урізу води. У межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів вста­новлюється пляжна зона, ширина якої визначається залежно від ландшафтно- формуючої діяльності моря, але не менше 100 метрів від урізу води. Пляжна зона не встановлюється у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів на земельних ділянках, віднесених до земель морсько­го транспорту, а також на земельних ділянках, на яких розташовані військові та інші оборонні об'єкти, рибогосподарські підприємства. Користування пляжною зоною у межах прибережної захисної смуги морів та навколо морських заток і лиманів здійснюється з дотриманням вимог щодо охорони морського серед­овища, прибережної захисної смуги від забруднення та засмічення і вимог са­нітарного законодавства.

Для потреб експлуатації та захисту від забруднення, пошкодження і руйну­вання магістральних, міжгосподарських та інших каналів на зрошувальних і осу­шувальних системах, гідротехнічних та гідрометричних споруд, а також водойм і гребель на річках, відповідно до ст. 91 ВКУ, встановлюються смуги відведення з особливим режимом користування. Розміри смуг відведення та режим користу­вання ними встановлюються за проектом, який розробляється і затверджується водокористувачами за погодженням з органами Мінприроди України та зодних ресурсів. Земельні ділянки в межах смуг відведення надаються органам водного господарства та іншим організаціям для спеціальних потреб і можуть використо­вуватися ними для створення водоохоронних лісонасаджень, берегоукріплюваль­них та протиерозійних гідротехнічних споруд, будівництва переправ, виробничих приміщень. На судноплавних водних шляхах за межами міських поселень для проведення робіт, пов'язаних з судноплавством, відповідно до ст. 92 ВКУ, встанов­люються берегові смуги. Розміри берегових смуг водних шляхів та господарська діяльність на них визначаються в такому ж порядку, як і для смуг відведення.

З метою охорони водних об'єктів у районах забору води для централізова­ного водопостачання населення, лікувальних і оздоровчих потреб, відповідно до ст. 93 Водного кодексу, встановлюються зони санітарної охорони, які по­діляються на пояси особливого режиму. Межі зон санітарної охорони водних об'єктів встановлюються місцевими радами на їх території за погодженням з державними органами санітарного нагляду, охорони навколишнього при­родного середовища, водного господарства. Правовий режим зон санітарної охорони водних об'єктів затверджено постановою КМУ № 2024 від 18 грудня 1998 року¹. Крім того, окремою постановою КМУ від 14 травня 2008 року були встановлені межі зони санітарної охорони водозабору «Плугів» питних під­земних вод м. Львова^{[147] [148].}

Згідно ст. 33 Закону «Про питну воду та питне водопостачання», санітарній охороні у сфері питної води та питного водопостачання підлягають джерела та об'єкти централізованого питного водопостачання незалежно від їх типу, фор­ми власності та підпорядкування з метою охорони та збереження природних властивостей води у місцях її забору, запобігання забрудненню, засміченню та передчасному виснаженню водних об'єктів, а також забезпечення безпеки виробництва, постачання і споживання питної води. Залежно від типу джерела питного водопостачання (поверхневе, підземне), ступеня його захищеності і ризику біологічного, хімічного та радіаційного забруднення, особливостей сані­тарних, гідрогеологічних і гідрологічних умов, а також характеру забруднюючих речовин встановлюються зони санітарної охорони та окремі пояси особливого режиму цих зон.

Встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізо­ваного питного водопостачання здійснюється у процесі розроблення проекту землеустрою. Межі зон санітарної охорони та поясів особливого режиму вста­новлюються органами місцевого самоврядування за погодженням з місцевими органами виконавчої влади з водного господарства та органами державного санітарно-епідеміологічного нагляду. У разі розташування зони санітарної охорони на територіях двох і більше областей її межі встановлюються КМУ за поданням Мінрегіонрозвитку України та за погодженням із МОЗ України, орга­нами водних ресурсів, земельних ресурсів та відповідними органами місцевого самоврядування.

Згідно ст. 35 Закону «Про питну воду та питне водопостачання», зони сані­тарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання входять до складу водоохоронних зон і поділяються на три пояси особливого режиму: перший пояс (суворого режиму) включає територію розміщення водо­забору, майданчика водопровідних споруд і водовідвідного каналу; другий і третій пояси (обмеження і спостереження) включають територію, що відводиться для забезпечення охорони джерел та об'єктів централізованого питного водо­постачання. У межах зони санітарної охорони джерел питної води та об'єктів централізованого питного водопостачання господарська та інша діяльність об­межується. Режим зони санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання встановлюється КМУ.

Забезпечення дотримання режиму поясів особливого режиму санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання покла­дається: у межах першого поясу зон - на підприємства питного водопостачання; у межах другого та третього поясів зон - на місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування відповіднодо їхповноважень, атакожпідпри- ємства, установи, організації та громадян, які є власниками або користувачами земельних ділянок у межах цих зон.

Санітарна охорона у сфері питної води та питного водопостачання забезпечу­ється: Мінприроди України - щодо контролю дотримання норм і правил, якими регулюються скидання стічних вод у водні об'єкти, та здійснення охоронних заходів для забезпечення відповідності якості води паспорту водного об'єкта; Держводагентством України - щодо паспортизації джерел питного водопоста­чання, контролю показників якості води в контрольних створах водного об'єкта у місцях водозабору з урахуванням вимог державних стандартів, санітарних норм і правил на джерела питного водопостачання та питну воду; юридичними і фізичними особами, діяльність яких впливає на стан джерел та об'єктів цен­тралізованого питного водопостачання, шляхом здійснення за рахунок власних коштів заходів з охорони вод від забруднення, засмічення та виснаження і за­безпечення безпеки виробництва та постачання питної води.

Закон України «Про курорти» від 5 жовтня 2000 року¹ передбачає вста­новлення меж та режим округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів. Згідно ст. 29 зазначеного Закону, межі округів і зон санітарної (гірничо- санітарної) охорони курортів державного значення затверджуються Верховною Радою України одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями державного значення. Межі округів і зон сані­тарної (гірничо-санітарної) охорони курортів місцевого значення затверджуються відповідно Верховною Радою APK, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами одночасно з прийняттям рішення про оголошення природних територій курортними територіями місцевого значення. Режими округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів державного значення затвер­джуються Кабінету Міністрів України, а курортів місцевого значення - °адою Міністрів APK, обласними, Київською та Севастопольською міськими державни­ми адміністраціями. Округ санітарної охорони поділяється на три зони: перша зона (зона суворого режиму); друга зона (зона обмежень); третя зона (зона спо­стережень). Встановлення меж зон санітарної охорони здійснюється в порядку розроблення проектів землеустрою. Державний контроль за додержанням меж та режиму округів і зон санітарної (гірничо-санітарної) охорони курортів здійснюють центральні органи виконавчої влади з нагляду за охороною праці, з геології і використання надр, охорони здоров'я, охорони навколишнього при­родного середовища та інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади відповідно до закону.