§ 8. Справи по скаргах на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень

Право на оскарження постанов про адміністративні правопорушення мають особи, стосовно яких вони винесені, громадяни і посадові особи, а також потерпілі від адміністративного правопорушення. Всі ці особи в разі оскарження до суду постанов про адміністративні правопорушення будуть заявниками. Процесуальну правосуб'єктність заявників вони будуть мати і тоді, коли на захист їх прав і охоронюваних законом інтересів буде порушена справа в суді за скаргою інших осіб (ст. 121 ЦПК) на дії органів і посадових осіб у зв'язку з накладенням адміністративних стягнень. Заінтересованими особами у цих справах будуть органи і посадові особи, дії яких по накладенню адміністративних стягнень оскаржуються в суд. їх перелік в узагальненому вигляді наводиться в ст. 288 КпАП.

Об'єктом оскарження є постанови про адміністративні правопорушення, встановлені ст. 288 КпАП. Для оскарження одних постанов передбачена альтернативна можливість — до суду або у порядку підлеглості; для інших — з додержанням обов'язкового попереднього позасудового вирішення скарги, а потім — до суду.

Але останнє правило не підлягає застосуванню як таке, що суперечить конституційному положенню. Статтею 124 Конституції України юрисдикція судів поширена на всі правовідносини, які виникають у державі, судам підвідомчі всі спори про захист прав і свобод громадян, в тому числі і ті, що виникають з адміністративноправових відносин.

Порушується справа в суді поданням скарги. В ЦПК відсутня норма, яка врегульовує її зміст. Але, керуючись положенням ст. 287 ЦПК, можна дійти висновку, що вимога ст. 137 ЦПК щодо форми і змісту заяви поширюється і на скарги, але з врахуванням характеру справ цього виду провадження. Крім даних про заявника, вона повинна містити відомості, необхідні для розгляду справи: найменування адміністративного органу, дії якого оскаржуються; на яку постанову скаржиться заявник, коли вона була йому вручена або коли йому стало відомо про накладення штрафу, якщо постанова не вручалася; викладення обставин, якими заявник обґрунтовує свої заперечення і посилання на докази, що їх підтверджують. Якщо скарга не відповідає зазначеним вимогам і заявник у встановлений суддею строк не усуне її недоліки, настають наслідки, передбачені ст. 139 ЦПК. До скарги додається постанова про накладення штрафу. Скарга подається за підсудністю до районного (міського) суду за місцем проживання заявника з додержшшям встановленого строку права на оскарження — протягом десяти днів з дня вручення постанови про адміністративне стягнення. А при попередньому оскарженні постанови у порядку підлеглості — після постановлення рішення вищестоящим органом. Пропущений з поважних причин цей строк може бути судом поновлений за правилами ст.

Прийнявши скаргу до провадження, суддя приступає до підготовки справи до розгляду, для чого повинен витребувати від відповідного адміністративного органу справу про адміністративне стягнення з вказівкою на вимогу закону про зупинення виконання прийнятої постанови про таке стягнення. Справа призначається до розгляду не пізніше як в десятиденний строк з дня її надходження. В судове засідання викликається заявник і, в разі необхідності, представник органу чи посадова особа, якими винесена постанова про адміністративне стягнення, їх неявка не перешкоджає розглядові справи (ст. 246 ЦПК).

При розгляді скарги на постанову про адміністративне стягнення суд у відповідності зі ст. 247 ЦПК перевіряє: 1) чи накладено стягнення правомочним органом, їх перелік і компетенція визначені статтями 218—244і КпАП; 2) чи є в діях особи, щодо якої винесено постанову про адміністративне стягнення, ознаки проступку, за який законом встановлена відповідальність у вигляді такого стягнення. Перевірка цього питання провадиться згідно з протоколом про адміністративне правопорушення і за нормами глав 515 КпАП, якими передбачено певні види адміністративних стягнень за конкретні правопорушення; 3) чи не перевищує сума накладеного штрафу або обсяг іншого стягнення встановленого законом розміру, зважаючи, що за кожне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення (ч. 2 ст. 25 КпАП); 4) чи не закінчився строк давності для накладення адміністративного стягнення. Статтею 38 КпАП закріплено правило, за яким адміністративне стягнення може бути накладено не пізніше двох місяців з дня вчинення правопорушення, а при тривалому правопорушенні — двох місяців з дня його виявлення; 5) чи враховано при визначенні адміністративного стягнення тяжкість вчиненого проступку, особу винного та її майнове становище.

При вирішенні питання про накладення адміністративного стягнення має значення встановлення обставин: вчинення адміністративного правопорушення умисно, з необережності, вік правопорушника; належність правопорушника до осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; дія особи в стані крайньої необхідності, необхідної оборони, неосудності, малозначності правопорушення, обставини, які пом'якшують відповідальність, тощо (статті 1036 КпАП).

Суд може винести рішення:

а) про скасування постанови про адміністративне стягнення і надіслання справи на новий розгляд. Підставами для настання таких правових наслідків будуть незаконність і необґрунтованість постанови про адміністративне стягнення. Необгрунтованими визнаються постанови, якими: неповністю з'ясовані адміністративним органом чи посадовою особою обставини, що мають значення для справи; недоведені обставини, що були покладені в основу постанови, які адміністративний орган вважає встановленими; невідповідність висновків адміністративного органу, викладених в постанові, дійсним обставинам справи. Незаконними будуть постанови, прийняті з порушенням передбаченого КпАП порядку притягнення громадян і посадових осіб до адміністративної відповідальності, та якщо справа закрита всупереч закону або якщо постанову було винесено неправомочними органом чи посадовою особою. В останньому випадку суд скасовує таку постанову і надсилає справу на новий розгляд до компетентного органу; б) про скасування постанови про адміністративне стягнення і закриття провадження у справі (у випадках встановлення обставин, що виключають провадження у справах). Такі наслідки настають у разі притягнення до адміністративної відповідальності: неповнолітніх осіб (котрі не досягли шістнадцяти років); військовослужбовців та інших осіб, на яких поширюється дія дисциплінарних статутів; осіб, що діяли в стані крайньої необхідності, необхідної оборони чи перебували в стані неосудності; при перебігу строків, встановлених для накладення адміністративних стягнень, та інших випадках, передбачених ст. 247 КпАП. В разі скасування постанови про закриття провадження у справі з підстав ст. 247 КпАП суд в рішенні зазначає також про повернення стягнутих грошових сум, оплатно вилучених і конфіскованих предметів та скасування інших обмежень;

в) про зміну визначеного заходу адміністративного стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за дане правопорушення, не застосовуючи при цьому більш суворого стягнення.

Рішення суду у скарзі на постанову про накладення адміністративного стягнення є остаточним і апеляційному оскарженню не підлягає.

Враховуючи, що контроль за виконанням постанов про накладення адміністративного стягнення здійснюється адміністративним органом або посадовою особою, які його наклали, суд повинен надіслати їм копію рішення, постановленого за скаргою.