Стаття 14. Обов'язковість судових рішень

1. Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. 2. Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

3. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом. Предмет регулювання та цілі статті 1. Стаття визначає зміст обов'язковості судових рішень як одного з основних положень адміністративного процесу і закріплює її значення як принципу адміністративного судочинства, адже виконання судового рішення є кінцевою метою судового захисту. Правова основа статті 2. Відповідно до частини п'ятої статті 124 і частини третьої статті 129 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України, а обов'язковість рішень суду визнається однією з основних засад судочинства. 3. Обов'язковість судових рішень гарантується, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод: право на судовий захист було б примарним, якби правова система держави дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове судове рішення залишалося недіючим на шкоду одній зі сторін. Важко уявити, що стаття 6, докладно описуючи надані сторонам процесуальні гарантії - справедливий, відкритий і швидкий розгляд, - залишила реалізацію судових рішень без захисту. Якщо органи влади відмовляються виконувати чи затримують виконання судових рішень, гарантії статті 6, якими користується особа на час судової стадії розгляду, втрачають зміст62. 4. Зміст коментованої статті загалом узгоджується з вимогами статті 11 Закону України "Про судоустрій України" від 7 лютого 2002 року. Ухвалення судових рішень іменем України 5. Суд при вирішенні справи діє від імені держави та ухвалює рішення іменем України. Зазначення у судових рішеннях, що вони ухвалені іменем України, надає їм високого авторитету і засвідчує їхню обов'язковість.

Це покладає на суддів велику відповідальність за правосудність ухвалених ними рішень, адже виконання їхніх рішень забезпечується державним примусом. 6. Частина перша коментованої статті зобов'язує суд зазначати те, що судове рішення ухвалене іменем України, лише в постанові суду (див. також частину першу статті 160 КАСУ) і в кінцевих ухвалах суду - про закриття провадження у справі, про залишення заяви без розгляду, а також в ухвалах судів апеляційної та касаційної інстанцій, у яких дається відповідь на вимоги апеляційної чи касаційної скарг. Судові рішення, які є обов'язковими до виконання 7. За загальним правилом обов'язковими до виконання є судові рішення (постанови та ухвали), що набрали законної сили. Судові рішення набирають законної сили за правилами статті 254 КАСУ. 8. Якщо суд у випадках, визначених статтею 256 КАСУ, допустив негайне виконання постанови, то така постанова є обов'язковою для виконання вже до набрання нею законної сили. 9. Судові рішення, що набрали законної сили, а також ті, що підлягають негайному виконанню, є обов'язковими для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, посадових чи службових осіб, фізичних та юридичних осіб і підлягають виконанню на всій території України. 10. Принцип обов'язковості судових рішень також стосується судів. Судове рішення суду вищої інстанції в одній і тій самій справі є обов'язковим для суду нижчої інстанції у разі направлення справи на новий розгляд. У частині встановлення обставин обов'язковими для судів є преюдиційні рішення (частина перша і четверта статті 72 КАСУ): 1) судове рішення в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, є обов'язковим для адміністративного суду при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено обставини; 2) вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду при розгляді справи про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок чи постанова суду, в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Усі інші судові рішення формально не є обов'язковими для врахування при розгляді подібних справ. Однак цілком зрозуміло, що суд вищої інстанції слідуватиме своїй позиції, яку вироблено під час розгляду подібних справ, і скасовуватиме рішення, у яких суди нижчого рівня необґрунтовано відійшли від цієї позиції. Якщо суди одного рівня своїми рішеннями допускатимуть різне застосування закону у тотожних питаннях, це безумовно завдаватиме шкоди авторитету судової влади. Виправленню таких ситуацій слугуватиме діяльність судів вищих інстанцій. Відповідальність за невиконання судових рішень 11. Невиконання судового рішення є підставою для: 1) відповідальності, яку встановлено статтями 87 - 88 Закону України "Про виконавче провадження" від 21 квітня 1999 року (штраф)63, - за невиконання боржником - фізичною чи юридичною особою рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі, а також за невиконання законних вимог державного виконавця громадянами чи посадовими особами; 2) адміністративної відповідальності відповідно до частини першої статті 1856 КУпАП від 7 грудня 1984 року (штраф)64 - за залишення посадовою особою без розгляду окремої ухвали суду або невжиття заходів до усунення зазначених в них порушень закону, а так само за несвоєчасну відповідь на окрему ухвалу суду; 3) кримінальної відповідальності відповідно до статті 382 ККУ (штраф, обмеження волі, позбавлення волі з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю)65 - за умисне невиконання службовою особою судового рішення, що набрало законної сили, або перешкоджання їх виконанню. Крім того, якщо невиконання судового рішення є порушенням трудових (службових) обов'язків, це є підставою для дисциплінарної відповідальності залежно від суб'єкта - згідно з вимогами статті 147 КЗпПУ від 10 грудня 1971 року66, статті 14 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року67, статті 11 Закону України "Про державну виконавчу службу" від 24 березня 1998 року68 та інших законів. Невиконання судового рішення, якщо цим особі завдано шкоду, є підставою для цивільної відповідальності. Шкоду, яку завдано невиконанням судового рішення, належить відшкодовувати за загальними правилами глави 82 ЦКУ. Рекомендована література Конституція України: Науково-практичний коментар / В. Б. Авер'янов, О. В. Батанов, Ю. В. Баулін та ін. - Харків: Видавництво "Право"; К.: Концерн "Видавничий Дім "Ін Юре", 2003. - С. 651 - 652.

<< | >>

↑

Источник: Банчук О.А.. НАУКОВО – ПРАКТИЧНИЙ КОМЕНТАР ДО КОДЕКСУ АДМІНІСТРАТИВНОГО СУДОЧИНСТВА УКРАЇНИ Київ. 2011753 с.. 2011

Еще по теме Стаття 14. Обов'язковість судових рішень:

- Административный процесс России - Адміністративний процес України -