§ 3. Класифікація злочинів

Класифікація злочинів може здійснюватись за різними критеріями залежно від мети такої класифікації та її практичного значення. При цьому важливим є, поперше, чітке визначення критеріїв класифікації і, подруге, їх дотримання у процесі самої класифікації.

Найважливіше значення має законодавча класифікація злочинів, тобто віднесення злочинів до тих чи інших груп, їх об'єднання в такі групи, яке здійснюється самим законодавцем. Така класифікація має практичне значення, тобто є основою застосування кримінальноправових і кримінальнопроцесуальних норм. Законодавча класифікація злочинів у чинному законодавстві провадиться за об'єктом посягання, формою вини, характером і ступенем суспільної небезпечності діяння. Об'єкт посягання є основою для визначення місця того чи іншого злочину в системі Особливої частини Кримінального кодексу і віднесення злочину до тієї чи іншої групи за характером і ступенем суспільної небезпечності. Усі злочини в Особливій частині об'єднані в (поділені на) групи (глави, розділи) за об'єктом посягання. Правильне визначення об'єкта посягання злочинного діяння законодавцем важливе не лише для визначення його "порядкового числа" в Кримінальному кодексі, а й визначає його підслідність і підсудність, обумовлює ефективність боротьби з ним на певних етапах розвитку суспільства. Найперше всі злочини слід розподілити на дві групи щодо форми вини: умисні та необережні. Такого поділу вимагає ст. 25 КК, згідно з якою вид виправнотрудової колонії, в якій призначається відбування покарання у вигляді позбавлення волі, значною мірою залежить від того, за умисний чи необережний злочин засуджена особа. У ст. 25 виділено вид колонійпоселень для осіб, що вчинили злочини з необережності, в них призначається відбувати покарання всім чоловікам та жінкам, які вперше засуджуються до позбавлення волі за злочини, вчинені з необережності, незалежно від тяжкості такого злочину та розміру призначеного покарання.

Тому, засуджуючи особу до позбавлення волі, суд однозначно повинен визначити, умисний чи необережний злочин нею вчинено. При розгляді суб'єктивної сторони злочину буде звертатися увага на те, що психічне ставлення особи до дій, вчинених нею, та їх наслідків може бути різним: умисел щодо дій і необережність щодо наслідків. Такі склади злочинів у теорії 70 кримінального права іменуються злочинами з подвійною (змішаною, складною) формою вини. Але для визначення виду виправнотрудової установи особі, яка засуджується до позбавлення волі, виділення такого виду злочинів значення не має, злочин має в цілому бути визнаний або вчиненим умисно, або з необережності. У Кримінальному кодексі називаються окремі групи умисних злочинів залежно від ступеня і характеру їх суспільної небезпечності. Так, у ст. 7' КК дається вичерпний перелік злочинів, які законодавцем віднесені до тяжких. Визнання особи винною у вчиненні такого злочину впливає на вид виправнотрудової установи, в якій буде призначено відбування покарання, враховується при застосуванні умовнодострокового звільнення від відбуття покарання тощо. При віднесенні тих чи інших злочинів до категорії тяжких законодавець враховує як характер, так і ступінь їх суспільної небезпечності. Показником характеру і ступеня суспільної небезпечності злочину є, як правило, санкція відповідної кримінальноправової норми. До тяжких законодавцем віднесені умисні злочини, за вчинення яких може бути призначене покарання у вигляді позбавлення волі. Крім категорії тяжких, безпосередньо в КК називаються ще дві групи злочинів: особливо тяжкі злочини (статті 24, 25) та злочини, що не являють (не становлять) великої суспільної небезпеки (статті 10, 51). Безпосередньо в кримінальному законі нема ні переліку діянь, що містять ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки, ні якихось конкретних критеріїв віднесення тих чи інших злочинів до цієї групи. Лише стосовно звільнення від кримінальної відповідальності з притягненням до адміністративної відповідальності на підставі ст.

51 КК передбачено, що таке звільнення допускається лише в справах про злочини, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше більш м'яке покарання. Проте переносити автоматично це положення на інші види звільнення від кримінальної відповідальності на підставі ст. 51 (передача матеріалів справи на розгляд товариського суду, застосування примусових заходів виховного характеру, передача особи на поруки громадській організації або трудовому колективу) було б неправильним. •? погодитися з думкою, що, практично, до діянь, що містять ознаки злочину, який не становить великої 71 суспільної небезпеки, можна відносити будьякий із злочинів, не віднесених до категорії тяжких, якщо ступінь його конкретної небезпечності невеликий'. Тобто, віднесення вчиненого діяння до категорії злочинів, що не становлять великої суспільної небезпеки, залежить не від виду злочинів, а від оцінки ступеня суспільної небезпечності конкретного прояву того чи іншого злочину. Один і той самий злочин, наприклад, середньої тяжкості тілесне ушкодження, залежно від конкретних обставин його вчинення може бути визнаний (невизнаний) таким, що містить (не містить) ознаки злочину, який не становить великої суспільної небезпеки. Дати вичерпний, формалізований перелік таких злочинів неможливо, та й, очевидно, недоцільно, оскільки злочини, що не становлять великої суспільної небезпеки, — це не конкретний вид злочинів, а оцінка ступеня суспільної небезпечності кожного окремого злочину. Про особливо тяжкі злочини, як уже зазначалось, у Кримінальному кодексі йдеться в статтях 24, 25. Аналіз відповідних положень цих статей, а також ст. 7' КК дозволяє зробити висновок, що до особливо тяжких належать злочини, якщо: а) вони є умисними злочинами, передбаченими в ст. 7' КК; б) за їх вчинення законом передбачене максимальне покарання у вигляді смертної кари або позбавлення волі на строк понад десять років. У теорії кримінального права злочини, здебільшого, поділяються на 4 групи: невеликої тяжкості або такі, що не являють великої суспільної небезпеки; середньої тяжкості або менш тяжкі; тяжкі; особливо тяжкі. В основу такого поділу покладено ступінь суспільної небезпечності (ступінь тяжкості) злочину. Такий критерій може бути покладений і в основу класифікації злочинів у новому Кримінальному кодексі.

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 3. Класифікація злочинів:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -