§ 3. Затримання особи, що вчинила суспільне небезпечне посягання

Частиною 5 ст. 15 КК передбачено, що "дії потерпілого та інших осіб безпосередньо після вчинення посягання, спрямовані на затримання особи, яка вчинила напад, і доставления її відповідним органам влади, як правомірні прирівнюються до необхідної оборони, якщо вони були необхідні для затримання і відповідали небезпечності посягання і обстановці затримання злочинця".

Таким чином, безпосередньо ст. 15 дії по затриманню особи, що вчинила суспільне небезпечне посягання, не передбачені як самостійна обставина, що виключає суспільну небезпечність чи протиправність діяння; вони лише прирівнюються законом до необхідної оборони. Судова практика та наука кримінального права дії по затриманню особи, яка вчинила суспільне небезпечне пося209 гання, визнають самостійною обставиною, яка виключає суспільну небезпечність чи протиправність діяння на підставі того, шо за наявності спільних ознак необхідна оборона і дії по затриманню злочинця суттєво різняться: поперше, за метою Їх вчинення (метою необхідної оборони є припинення наявного посягання, а метою затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, — доставления її органам влади після здійсненого нею посягання); подруге, за часом їх вчинення (необхідна оборона допускається лише щодо реального суспільне небезпечного посягання під час його здійснення, а дії по затриманню особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, можуть бути вчинені після його закінчення); потретє, за колом осіб, якими вони можуть бути вчинені (необхідну оборону може здійснювати будьяка особа для захисту від посягання на будьякі інтереси, що охороняються законом, а дії по затриманню особи, котра вчинила суспільне небезпечне посягання, є виконанням професійних чи службових функцій особами, на яких покладено такі обов'язки, і умови їх правомірності мають визначатися відповідно до умов правомірності зазначеної обставини); почетверте, за колом осіб, щодо яких можуть застосовуватися насильницькі дії (необхідна оборона допустима щодо будьякої особи, котра здійснила будьяке об'єктивно суспільне небезпечне посягання, в т.ч.

і щодо неосудних осіб та осіб, які не досягли віку кримінальної відповідальності, а при затриманні особи, котра вчинила таке посягання, насильство може застосовуватися лише щодо особи, яка вчинила посягання у формі нападу); поп'яте, за розміром шкоди, що може бути заподіяна (при необхідній обороні заподіяна шкода може значно перевищувати відвернену, зокрема за наявності підстав, передбачених ч. З ст. 15, а при затриманні особи, яка вчинила таке посягання, заподіяна їй шкода має бути мінімально допустимою, необхідною за умов обстановки затримання). У теорії кримінального права та процесуальних документах при найменуванні зазначеної обставини нерідко вживають термін "затримання злочинця'", що, очевидно, ' Див.: Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. Часть Общая. — С. 191; Кримінальне право України: Тези лекцій. — К., 1995. — С. 101; Коментар... — С. 68. 210 не можна визнати правильним. Злочинцем особу може визнати лише суд. Статтею 62 Конституції України передбачено, що особа вважається невинуватою у вчиненні ЗЛОЧИНУ і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Вчинення особою об'єктивно суспільне небезпечного посягання само по собі не робить її злочинцем, оскільки може виявитися, що ця особа є неосудною або не досягла віку кримінальної відповідальності чи діяла невинно. Крім того, може трапитися так, що помилково буде затримана не та особа, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, а інша, непричетна до посягання. І головне, оцінка потерпілим чи іншими особами та судом вчиненого суспільне небезпечного посягання можуть не співпадати. До винесення судом обвинувального вироку особу не можна вважати злочинцем. Наведене вище дає підстави вважати неточним і термін "затримання особи, що вчинила злочин"'. Найбільш правильно іменувати зазначену обставину як "затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання". Неточність терміна "затримання злочинця" визнається і вченими, які його вживають.

При цьому доцільність вживання саме такого терміна обґрунтовується тим, що хоч і вживається термін "затримання злочинця", мова йде не про особу, визнану винною у вчиненні злочину у встановленому порядку, а про особу, яка вчинила достатньо очевидні для суб'єкта затримання злочинні дії, а тому обов'язковою умовою правомірності дій по затриманню злочинця є тверда впевненість у тому, що затримується саме злочинець. Але підстав визнавати такі доводи переконливими немає. Під затриманням особи, яка вчинила суспільно небезпечне посягання, треба розуміти правомірні дії іншої особи, щодо якої вчинено таке посягання, чи осіб, котрі були свідками вчинення посягання чи яким достовірно відомо, що даною особою щойно вчинено посягання. Ці дії спрямо^ пані на затримання такої особи для того, щоб передати її відповідним органам влади для вирішення ними питання про її кримінальну відповідальність. Під відповідними органами слід розуміти правоохоронні органи (див. примітку до няп'и^ '"•'"У""^ зазначена обставина у згаданому проекті Кримі к^кгір"0?"^ укра1ни (ст 36) а також У ""мму Кримінальному кодексі Російської Федерації, який набув чинності з 1 січня 1997 p. 211 ст. 190'), прокуратуру, суд, органи виконавчої влади, громадські формування з охорони громадського порядку. Фактичною підставою для затримання особи з метою доставления її відповідним органам влади є вчинення нею об'єктивно суспільне небезпечного посягання. Проте вчинення будьякого суспільне небезпечного посягання, яке визнається кримінальним законом злочином, ще не є підставою застосування насильства щодо особи, яка його вчинила, для її затримання і доставления відповідним органам влади. Наприклад, якщо особа у присутності свідків, які це можуть підтвердити, образила іншу особу, погрожувала вчинити вбивство, вимагала дати хабара тощо, якщо, крім того, відомо, хто ця особа, її місце проживання, роботи чи навчання, то застосування насильства до такої особи для доставления відповідним органам влади, очевидно, не буде правомірним.

Безпосередньо в ч. 5 ст. 15 при характеристиці діяння, вчинення якого дає підстави для затримання особи, що його вчинила, та самої особи, вживаються два терміни — "посягання" і "особа, яка вчинила напад". Це дає певні підстави для висновку про те, що затримувати можна лише особу, яка вчинила посягання у формі "нападу". Під нападом згідно з роз'ясненнями, що містяться у п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 липня 1995 p. № 9 "Про судову практику в справах про бандитизм" слід розуміти дії, спрямовані на досягнення злочинного результату за допомогою насильства над потерпілим або створення реальної загрози його застосування. При цьому у п. 5 зазначеної постанови також дається роз'яснення, що як бандитизм слід розглядати і дії, пов'язані з таємним заволодінням чужим майном, вимагательством, зґвалтуванням, угоном транспортних засобів, пошкодженням шляхів сполучення і транспорту та іншими аналогічними діями'. Можливі три варіанти відповіді на питання про те, вчинення якого суспільне небезпечного посягання є підставою для затримання особи, яка його вчинила: 1) вчинення посягання лише у формі нападу; 2) вчинення будьякого суспільне небезпечного посягання, що визнається кримінальним законом злочином; 3) вчинення суспільне небезпечного посягання, характер і ступінь якого, обстановка його вчинення та дані про особу, котра його вчинила, зумовлюють необхідність негайного затримання такої особи. • Див.: Правовісник. — С. 33. 212 Аргументом на користь визнання правильним першого варіанту є буквальне тлумачення тексту ч. 5 ст. 15 і поняття "напад". У цьому разі правомірність дій по затриманню осіб, які вчинили суспільне небезпечні посягання не у формі нападу, визначалась би за умовами правомірності інших обставин, що виключають суспільну небезпечність чи протиправність діяння, зокрема таких, як виконання професійних чи службових функцій або здійснення свого права. Проте слід враховувати, що зміст однойменних понять у різних інститутах кримінального права не є тотожним.

Підтвердженням цього є і наведені вище роз'яснення Пленуму Верховного Суду щодо визначення змісту поняття нападу стосовно складу злочину бандитизм. Проте, очевидно, законодавець не мав на меті обмежити право на затримання осіб, які вчинили суспільне небезпечні посягання, лише щодо тих осіб, які вчинили напад, і термін "напад" у ч. 5 ст. 15 вживається як синонім терміна "посягання". Аргументи щодо неточності другого варіанту відповіді вже наводилися вище. Заподіяння шкоди особі, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, буде правомірним, якщо була явна необхідність її затримання: особа намагається втекти з місця вчинення суспільне небезпечного посягання; ступінь суспільної небезпечності посягання достатньо високий; є підстави вважати, що особа являє підвищену суспільну небезпеку для оточуючих і її незатримання може призвести до вчинення нею інших суспільне небезпечних посягань; немає відомостей про те, ким є особа, яка вчинила посягання, про її місце проживання чи роботи, або навпаки, наявність таких відомостей дає підстави вважати, що особа буде ухилятися від притягнення її до кримінальної відповідальності; посягання було вчинене за відсутності свідків, і незатримання та недоставлення до відповідних органів особи, яка вчинила посягання, створить труднощі для встановлення істини по справі, надасть особі можливість знищити сліди злочину тощо. За своїм змістом затримання особи, котра вчинила суспільне небезпечне посягання, виявляється, перш за все, у позбавленні її особистої свободи на час, необхідний для доставления її відповідним органам влади. Час, на який особа позбавляється свободи, не повинен перевищувати необхідного, можливого і достатнього за даних конкретних умов для того, щоб доставити особу до відповідних органів влади. Умисне позбавлення свободи на більш тривалий час, не зумовлене необхідністю обстановки затримання, має 213 розглядатись як протиправне діяння (наприклад, особу закривають у льоху на тривалий час тощо), оскільки затримання як правомірний акт переростає в насильство як акт помсти, самочинної розправи.

Під дію ч. 5 ст 15 підпадає лише затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, що здійснюється "безпосередньо після вчинення посягання". Питання про те, коли дії по затриманню особи, котра вчинила суспільне небезпечне посягання, будуть вважатися вчиненими безпосередньо після вчинення посягання, вирішується в кожному конкретному випадку це може бути як кілька хвилин після закінчення посягання, так і більш тривалий час. Головним є те, що суспільне небезпечне посягання або вже закінчилось, або особа застигнута під час його вчинення чи вимушена припинити посягання з не залежних від неї причин. Наприклад, особа, маючи намір вчинити крадіжку, проникла в квартиру, але була застигнута господарем, який несподівано повернувся додому, чи під час спроби відкрити двері квартири її дії помічає громадянин, який піднімається сходами. Під вчиненням суспільне небезпечного посягання розуміється як вчинення закінченого злочину, так і замаху на злочин чи навіть готування до нього. При цьому про затримання особи, яка вчинила посягання, йтиметься лише у разі, якщо посягання нею припинено. Якщо насильство до особи застосовується з метою припинення посягання під час його вчинення, то правомірність його застосування визначатиметься за правилами необхідної оборони, а застосування насильства після припинення посягання для затримання особи, котра його вчинила, уже буде оцінюватися за правилами затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання. Коло суб'єктів, які можуть затримувати особу, що вчинила суспільне небезпечне посягання, визначено законом: потерпілий та інші особи. Потерпілим є особа, щодо якої вчинено посягання та інтересам якої посяганням заподіяна шкода чи створена реальна загроза її заподіяння. До інших осіб слід віднести тих, які були свідками вчинення суспільне небезпечного посягання чи яким достовірно відомо про його вчинення. До таких належать і особи, для яких боротьба зі злочинністю є їхнім професійним обов'язком. При затриманні особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, наприклад, працівником міліції, його дії є правомірними одночасно і тому, що він затримує особу, 214 котра вчинила суспільне небезпечне посягання, і тому, що він виконує свої професійні обов'язки, серед яких є саме обов'язок затримувати осіб, що вчинили злочини. Правомірність дій при виконанні цих конкретних обов'язків визначається спеціальною нормою, якою є ч. 5 ст. 15. Під дію зазначеної обставини не підпадають випадки затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, через тривалий час по його вчиненні. Наприклад, якщо громадянин впізнає особу, фотознімок якої показували по телебаченню чи було надруковано в інших засобах масової інформації, вміщено на стенді "Їх розшукує міліція", як таку, котра розшукується міліцією, або зустрічає особу, яка раніше вчинила, про що йому достовірно відомо, суспільне небезпечне посягання тощо. Не підпадає під дію зазначеної обставини затримання не безпосередньо після вчинення посягання осіб, які вчинили злочин, працівниками правоохоронних органів, а також осіб, які намагаються втекти з місць позбавлення волі чи зпід варти тощо, оскільки законом обмежено час, коли може здійснюватися затримання, — безпосередньо після вчинення посягання, що, очевидно, є недоліком чинної редакції ч. 5 ст. 15 КК'. Правомірність заподіяння шкоди особі, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, при її затриманні через певний час після його вчинення, буде визначатися: 1) щодо працівників правоохоронних органів — відповідними положеннями Законів, якими регламентується їх діяльність: статтями 12—15' Закону "Про міліцію" від 20 грудня 1991 p.; статтями 7, 8 Закону "Про прикордонні війська України" від 4 листопада 1991 р.; ст. 8 Закону "Про оперативнорозшукову діяльність" від 18 лютого 1992 p.; статтями 24—25 Закону "Про службу безпеки України" від 25 березня 1992 p. та ін.; 2) щодо грома ' Слід відзначити, що в ст. 38 нового Кримінального кодексу Російської Федерації обмежень щодо часу, протягом якого може затримуватись особа, •кж вчинила злочин, нема: "Не є злочином заподіяння шкоди особі, яка вчинила злочин, при П затриманні для доставления органам влади і недопущення можливості вчинення нею нових злочинів..." (див.: Уголовный кодекс Российской Федерации. Общий комментарий. Сравнительная таблица. — М., 1996. — С. 97). Подібним чином, на наш погляд, доцільно було б сформулювати текст зазначеної обставини і в новому КК України. Проте проектом Кримінального кодексу України пропонується зберегти наявний підхід до законодавчого визначення змісту та ознак норми про затримання особи, яка вчинила злочин (див.: Кримінальний кодекс України. Проект, підготовлений робочою групою Кабінету Міністрів України, та пояснювальна записка до нього. — Ст. 36). 215 дян — на підставі вироблених судовою практикою і наукою кримінального права умов правомірності здійснення свого права як обставини, що виключає суспільну небезпечність діяння. Заподіяння шкоди особі, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, для її затримання і доставления відповідним органам буде правомірним у разі, коли вона протидіє затриманню, намагається уникнути затримання, втекти з місця вчинення суспільне небезпечного посягання тощо. Якщо така особа веде себе пасивно і просто не підкоряється вимогам прямувати до відповідних органів, то питання про правомірність застосування до неї насильства для доставления до відповідних органів влади, повинно вирішуватися в залежності від тяжкості вчиненого нею суспільне небезпечного посягання і необхідності її негайного доставления до відповідних органів влади. Розмір допустимої шкоди при затриманні особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, обумовлюється: 1) характером і ступенем суспільної небезпечності вчиненого нею посягання; 2) даними, що характеризують особу затримуваного (його попередня поведінка, схильність до вчинення правопорушень, небезпечність для оточуючих, наявність судимості тощо); 3) обстановкою затримання (час, місце, ситуація вчинення суспільне небезпечного посягання, реакція на затримання, поведінка затримуваного, інтенсивність опору, що чиниться затримуваним, тощо). Враховуватися мають усі три підстави у їх взаємозв'язку, жодна із них не повинна ізольовано вважатися визначальною. При цьому, очевидно, необхідно враховувати, що з тлумачення ч. 5 ст. 15 випливає, що шкода, яка заподіюється затримуваній особі, має бути мінімально допустимою, необхідною в конкретній обстановці здійснення затримання. Оскільки безпосередньо в ч. 5 ст. 15 передбачено, що метою затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, є доставления її відповідним органам влади, тобто для здійснення щодо неї правосуддя, то, очевидно, необхідно зробити висновок, що ні за яких умов затримувана особа не може бути умисно позбавлена життя, тому що визначена в законі мета затримання в такому разі не 216 може бути досягнута'. Тому умисне позбавлення життя затримуваної особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, незалежно від його небезпечності, тяжкості та інших обставин, завжди повинно кваліфікуватись як перевищення меж, необхідних для затримання, тобто як умисний злочин. Лише у разі, коли затримувана особа для уникнення затримання застосовує до особи, яка здійснює затримання, насильство, що породжує право на необхідну оборону, заподіяння смерті може бути визнане правомірним, але не за умовами правомірності затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, а за умовами правомірності необхідної оборони. Таким чином, затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, буде правомірним при наявності таких умов: 1. Особою вчинено об'єктивно суспільне небезпечне посягання, характер і ступінь якого, обстановка вчинення і наявність даних, що характеризують особу, яка його вчинила, потребують затримання такої особи для доставления її відповідним органам влади. 2. Метою застосування насильства є затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, і доставления її відповідним органам влади; насильство не повинно переслідувати мети помсти, самочинної розправи за вчинене посягання. 3. Затримання здійснюється безпосередньо одразу х після фактичного припинення суспільне небезпечного посягання на будьякій його стадії. 4. Насильство до особи, котра вчинила суспільнонебезпечне посягання, є вимушеним заходом, без застосування якого затримати особу і доставити її відповідним органам влади неможливо. 5. Дії по затриманню особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, відповідають характерові і ступеню ' У теорії кримінального права з питання щодо можливості позбавлення життя особи, яка вчинила сусігільно небезпечне посягання, при П затриманні висловлені дві протилежні точки зору: одні вчені допускають таку можливість (див., напр.: Кримінальне право України: Тези лекцій. — С. 104; Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна. — С. 231; Наумов А.В. Российское уголовное право. Общая часть. — С. 344), а жш1, на наш погляд, обгрунтовано вважають, що затримувана особа не може бути позбавлена життя, оскільки визначена законом мета здійснення ^тримания у цьому разі "е може бути Дос^нута, а заподіяння смерті при затриманні допускається лише у порядку необхідної оборони (див.: Уголовное право. Общая часть. — М., 1993. — С. 233 та ін.). 217 його суспільної небезпечності і обстановці здійснення затримання, тобто мають бути за інтенсивністю необхідними і достатніми за даних конкретних умов, а заподіяна шкода має бути мінімально допустимою, необхідною і достатньою для затримання. У разі, якщо мала місце явна невідповідність засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпечності вчиненого посягання та обстановці затримання, дії особи мають розцінюватись як перевищення меж дій, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання. Як перевищення меж, необхідних для затримання, має, зокрема, розглядатись : 1) заподіяння тяжкої шкоди особі, котра вчинила незначне за ступенем і характером суспільної небезпечності посягання; 2) заподіяння без необхідності тяжкої шкоди за можливості заподіяти меншу за розміром шкоду; 3) заподіяння при затриманні шкоди, якщо взагалі була можливість здійснити затримання без заподіяння будьякої шкоди; 4) заподіяння шкоди у разі, якщо взагалі не було необхідності негайно здійснювати затримання і доставляти особу, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, до відповідних органів. По суті, у всіх наведених випадках заподіяння шкоди більшої, ніж необхідно, є актом помсти, самочинної розправи за вчинене суспільне небезпечне посягання. Перевищення меж дій, необхідних для затримання особи, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, тягне відповідальність лише за наявності умисної вини. Оскільки згідно з роз'ясненнями Пленуму Верховного Суду України, що містяться в його постанові "Про практику застосування судами законодавства, яке забезпечує право на необхідну оборону від суспільне небезпечних посягань" заподіяння шкоди особі, яка вчинила суспільне небезпечне посягання, під час правомірного її затримання за правовими наслідками прирівнюється до необхідної оборони, то і перевищення меж дій, необхідних для затримання, має оцінюватися за правилами про перевищення меж необхідної оборони, тобто у разі, якщо особою, котра здійснює затримання, умисно допущена явна невідповідність засобів затримання характерові і ступеню суспільної небезпечності вчиненого та обставинам затримання, то кримінальна відповідальність настає лише при умисному заподіянні затримуваній особі тяжких тілесних ушкоджень чи смерті, відповідно за ст. 104 чи ст. 97 КК. 218

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 3. Затримання особи, що вчинила суспільне небезпечне посягання:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -