8.8.1. Зміст угоди на фондовому ринку

Фондова угода-це, передусім, один з різновидів торгової угоди. Для торгової угоди будь-якого різновиду характерна домовленість сторін стосовно основних реквізитів, які дають відповідь на такі питання: що продається (купується), скільки продається (купується), за якою ціною, які терміни поставки і оплати і в чому суть додаткових умов, якщо такі є. Предметом угоди на фондовому ринку можуть бути купівля-продаж цінних паперів, а також їх дарування, уступка прав та інші угоди.

У цьому розділі навчального посібника мова йде про фондові угоди, предметом (змістом) яких є купівля-продаж цінних паперів, що складає суть фондової діяльності як такої. Таким чином, змістом угоди на фондовому ринку є: а) предмет угоди, тобто певний вид цінних паперів; б) обсяг угоди, тобто узгоджена кількість цінних паперів, яка визначена сторонами виходячи з кількості цінних паперів, що пропонується для продажу і кількості цінних паперів, що необхідні для купівлі; в) ціна продажу цінних паперів; г) термін виконання угоди (або терміни її виконання, якщо час поставки цінних паперів не співпадає з часом їх сплати). Крім цих обов'язкових реквізитів договору щодо фондової угоди, в нього можуть включатися додаткові, зокрема, визначальні вимоги поставки і платежу, участь третіх осіб тощо. Оскільки в основі угоди лежить договір, відповідно передбачається наявність щонайменше двох сторін, тобто в цьому випадку мова йде про двосторонній договір. Але на фондовому ринку мають місце також багатосторонні договори. Основні учасники (сторони) фондової угоди - це продавець цінних паперів і їх покупець. В ролі продавця може бути емітент, який випускає на ринок цінні папери, або ж торговець, який придбав цінні папери, що випускаються або знаходяться в обігу, і перепродує їх в даній угоді. В ролі покупця може бути як користувач цінних паперів (наприклад, покупець купує акції для участі в управлінні акціонерним товариством і отримання дивідендів), так і торговець, який купує цінні папери для їх подальшого перепродажу з метою вилучення прибутку у вигляді різниці цін при купівлі і продажу.

Покупців (як тих, так і інших) називають також інвесторами, оскільки вони інвестують (вкладають) свої грошові кошти в цінні папери. Уклавши угоду, вони стають власниками (держателями) цінних паперів. Для придбання цінних паперів покупець може використати не тільки власні гроші, а й залучені, отримані ним у кредитора для різних цілей або тільки для укладення даної угоди. Більше того, як про це буде сказано далі, учасники (або один з них) угоди взагалі можуть не мати на руках в момент укладення угоди відповідних цінностей -грошей або цінних паперів. Як бачимо, фондові угоди далеко не однотипні. Вони можуть істотно різнитися як за змістом, так і за формою, створюючи тим самим основу для їх класифікації. Виходячи з цільового принципу учасників угоди на фондовому ринку можна розрізняти угоди, що укладаються з метою: а) використання цінних паперів за їх прямим призначенням (покупцем) або отримання необхідних грошових коштів (продавцем); б) спекуляції на різниці в ціні: на одні й ті ж цінні папери в різний час (строкові угоди); на одні й ті ж цінні папери на різних ринках, як правило, в різних країнах (географічний арбітраж); за допомогою конвертації одних цінних паперів в інші (обміну одних цінних паперів на інші); шляхом продажу одних цінних паперів з одночасною купівлею інших; в) страхування (хеджування) від несприятливих змін цін на цінні папери. При укладенні угод на фондовому ринку вживається термін "арбітраж", яке походить від французького arbitrage і має (в тому числі й у французькій мові) два різних значення: третейський суд і комерційна діяльність, що передбачає використання різних цін однакових біржових активів на різних ринках. Арбітражером вважається особа, що вилучає прибуток за рахунок одночасної купівлі або продажу одного і того ж активу на різних ринках, або взаємопов'язаних активів при зміні між ними паритетних відносин (курсу валют). Всі ці види операцій дозволені законом (легітимні) і не суперечать вимогам добросовісного підприємництва, в тому числі спекуляція цінними паперами.

Що ж до слова "спекуляція", то з латинського воно перекладається як "видивляння, уміння передбачувати", а слово "спекулятивний" в сучасній англійській мові означає "ризикований". Ось і виходить, що спекулянт на фондовому ринку -це один з її учасників, який придивляється до ситуації на ринку і з певним ризиком вчиняє дії з надією отримати певну вигоду. Людина, яка вирішила застрахуватися від несприятливої ситуації на ринку, тобто "хеджер", як правило, не викликає в оточуючих неприязні (чого не можна сказати стосовно спекулянта). Щодо останнього у багатьох з нас ще живе упереджене і навіть явно негативне (осуджуюче) ставлення. Тим часом, якщо не буде спекулянта, то не буде і хеджера, який позбувається ризику лише тому, що перекладає його на спекулянта. Адже ризик сам по собі нікуди не зникає. Спекулянт виявляється неминучим, незамінним контрагентом хеджера. І ще одним результатом спекуляції на фондовому ринку є щоденний і навіть щогодинний процес узгодження попиту і пропозиції, процес встановлення рівноважної ціни і прийняття збалансованих рішень щодо вкладення і використання капіталу. Що ж до арбітражних угод, то їх укладання призводить до вирівнювання відносин, що виникають в цінах на одні й ті ж активи на різних ринках і відновлення паритетних відносин між взаємопов'язаними активами. 8.8.2. Класифікація фондових угод Продавець і покупець можуть вступати між собою в угоду напряму (без посередників), або з участю посередника. У першому випадку схема дуже проста: продавець передає покупцеві цінні папери, а покупець - гроші. Угоди можуть бути оптовими, коли в них беруть участь інституціональні інвестори (юридичні особи), і роздрібними, коли клієнтами є індивідуальні інвестори (фізичні особи). Схема ускладнюється у тому випадку, коли між продавцем і покупцем з'являється посередник, зокрема брокер. Брокер, до речі, укладає дві угоди: одну з продавцем, а іншу з покупцем. Від продавця він отримує пропозицію на продаж, а від покупця - замовлення на купівлю. Рух цінних паперів від продавця до покупця і рух грошей в зворотному напрямі відбувається поза брокером.

У цьому випадку мова йде про операцію на позабіржовому ринку. На фондовій біржі в угоді зазвичай беруть участь два брокери, один з яких отримує від продавця пропозицію на продаж, а другий - від покупця замовлення на купівлю, після чого обидва брокери укладають між собою угоду. Між клієнтом (продавцем або покупцем) і брокером укладається або договір доручення, або договір комісії. У першому випадку брокер виступає від імені клієнта, а у другому - від свого імені. У першому випадку стороною угоди залишається клієнт і він несе відповідальність за кінцеві результати виконання угоди. У другому випадку стороною угоди стає брокер, і він несе всю відповідальність. Як у першому, так і в другому випадку брокер виконує угоду за кошти клієнта. Прибуток брокер отримує у вигляді комісійних, які виплачує йому клієнт за надані послуги. Якщо між продавцем і покупцем посередницьку місію виконує дилер, то він також укладає угоду з продавцем і покупцем, але при цьому від продавця отримує цінні папери і платить за це йому гроші, і потім передає покупцеві цінні папери та отримує від нього гроші. На відміну від брокера дилер є перекупником цінних паперів. Угоду дилер здійснює від свого імені і за власні кошти. Безпосередній контакт між продавцем і покупцем відсутній. Прибуток дилера складається з різниці між ціною продажу і ціною купівлі. На фондовій біржі практикується також подвійне посередництво - з участю одного дилера і двох брокерів (схема 13.). Для клієнтів така схема посередництва приваблива тим, що, з одного боку, угода здійснюється за рахунок дилера, аз іншого - брокери, виконуючи замовлення, впливають на результат угоди з урахуванням інтересів клієнтів. Як бачимо, професійні посередники фондового ринку укладають угоди не тільки з "кінцевим" продавцем і "кінцевим" покупцем цінних паперів (тобто між емітентом цінних паперів та інвестором), а й між собою, створюючи своєрідне професійне середовище, яке вдосконалюється із стандартизацією процедури угод. Продовжуючи класифікацію угод на фондовому ринку, можна зазначити наявність двох груп: угоди за власні кошти і угоди за позикові гроші (угоди з маржею).

Біржовими правилами такі угоди дозволені. Розглянемо спочатку механізм угоди "купівля з частковою сплатою позиковими коштами". Такі угоди характерні тим, що в ній беруть участь три сторони, існує два моменти часу, змінюється ціна акцій і має місце дозволена законом спекуляція. Головна дійова особа угоди "купівля з частковою сплатою позиковими коштами" -це гравець, який грає на підвищення ціни. Його називають "биком". В одному випадку "бик" позичає гроші у кредитора і придбаває у третьої особи акції, наприклад, за 100 гривень. Передбачимо, що прогноз виправдався: ціна акції піднялася до рівня 120 гривень. Тоді "бик" продає ці акції (вже за підвищеною ціною) і частину отриманих від продажу акцій грошей використовує для покриття свого боргу перед кредитором (у розмірі отриманої від нього позики з процентами). Як бачимо, у першому випадку "бик" був покупцем акцій, а третя особа - продавцем. В іншому випадку вони міняються ролями. Прибуток "бик" отримує із-за різниці цін: 120 - 100 = 20 гривень, який дещо зменшується після сплати винагороди кредитору. Але для такої угоди потрібні певні умови: згода на участь у ній всіх сторін (кредитора і покупця), підвищення ціни і перевищення прибутку над процентами, які сплачуються кредитору. До позики вдається не тільки "бик", а й "ведмідь", який грає на зниження ціни. У цьому випадку угода називається як "продаж цінних паперів, що взяті у позику". У першому випадку "ведмідь" бере у позику пакет акцій у кредитора, наприклад у брокера, який виявив бажання дати на деякий час цінні папери (напрокат) за певну винагороду (премію). Взявши акції, "ведмідь" тут же продає їх третій особі за ціною, наприклад, 100 гривень. Припустимо, що надія "ведмедя" виправдалася і ціна акції у другому випадку знизилася до 80 гривень. Тоді "ведмідь" купує ці ж акції, але вже не за 100, а за 80 гривень. Куплені акції він повертає кредитору. У першому випадку "ведмідь" був продавцем акцій, а третя особа - покупцем. У другому випадку вони міняються ролями. Таким чином, прибуток ведмедя становить: 100 - 80 = 20 гривень (мінус премія кредитору).

Для здійснення цієї угоди необхідні умови, аналогічні умовам попередньої угоди. Порівняння цих двох видів угод свідчить про те, що на відміну від угоди "продаж" угода "купівля" має не одне коло руху цінностей, а два - рух грошей між кредитором і "биком" і рух акцій між "биком" і третьою особою. Фондові угоди класифікуються також за іншими ознаками, серед яких за своєю значимістю виділяється ознака часу виконання угоди. За цією ознакою фондові угоди діляться на касові і строкові. Угоди, що передбачають негайне виконання, називаються касовими або спотовими, а ринок таких угод - касовим або спотовим (спот-ринок). Відповідно до цього, ціна цінних паперів на спотовому ринку називається касовою або спотовою. Негайне виконання угоди не означає, що розрахунок за нею повинен за часом співпадати з укладенням угоди. Спотові угоди виконуються найшвидше, як правило, за 30 хвилин, а найповільніше - за 3 дні. Існує умовне позначення. Якщо розрахунок за угодою здійснюється тим же днем, коли вона укладена, то пишуть Т+ 0, якщо ж на наступний день, то Т+1, якщо через два дні, то Т+2 і т. д. 8.8.3. Етапи (стадії") укладення угод Угода на фондовому ринку, так само як і будь-яка торгова технологія, складається з певних операцій, які здійснюються на певних етапах. Якщо угода починається з письмового (або електронного) оформлення і вже містить взаємне узгодження умов купівлі-продажу цінних паперів (так звані "затверджені" угоди), то після цього потрібні операції лише трьох наступних етапів: укладення угоди (1); кліринг (2); виконання угоди (3). В іншому випадку (при здійсненні "незатверджених" операцій) кількість етапів може збільшитися: з'являється необхідність у звіренні (узгодженні) параметрів угоди; крім того, може бути необхідне введення заявок у систему біржової торгівлі. Таким чином, основними етапами здійснення угоди на фондовому ринку слід вважати: 1) укладення угоди; 2) звірення параметрів угоди; 3) кліринг; 4) виконання угоди. Перші два етапи мають договірний характер, а другі -виконавчий. На позабіржовому ринку угоди укладаються усно (при особистій зустрічі або по телефону із записом переговорів на магнітну стрічку), по факсу або по спеціалізованих електронних мережах. На первинному ринку має місце одночасне підписання двостороннього договору (при поширенні цінних паперів, що випускаються). Як правило, на професійному ринку угоди таким чином укладаються рідко, а сам процес укладення розтягується у часі. Результатом першого етапу угоди є підготовка кожною стороною своїх внутрішніх документів, які містять її основні параметри. Такими документами можуть бути підписані бланки договорів купівлі-продажу, записи в журналах, брокерські або маклерські записки, відмітки на бланках виконання заявок, роздруки телексних повідомлень, звітні комп'ютерні файли і їх паперові роздруки. Право власності на цінні папери переходить до нового їх власника не на першому, а на останньому етапі - в момент виконання угоди. Це правило особливо актуальне тоді, коли на період між першим і останнім етапами виплачуються дивіденди або відбуваються інші суттєві явища для продавця щодо даної угоди купівлі-продажу. Другий етап - звірка. Вона необхідна в тих випадках, коли кожна із сторін на першому етапі окремо веде свої записи про умови угоди. Суть цього етапу полягає в тому, щоб надати обом сторонам можливість погодити (врегулювати) можливі розходження в розумінні суті і предмета угоди, що укладається. Документи, що містять зафіксовані результати першого етапу, використовуються для оформлення звірочних документів. Підсумковими документами другого етапу можуть бути письмові записки, телексні роздруки, комп'ютерні файли або листи звірення, що надходять від спеціальної звірочної організації. Слід зазначити, що сторони мають право відмовитися від звірення і пропустити другий етап (такі угоди іменуються "зафіксованими"), якщо вони довіряють одна одній і виключають можливість появи розходжень і помилок. Третій етап - кліринг - є найскладнішим. Слово clear в англійській мові означає "чистий", "очищати". Від нього походить слово clearing, що означає "прояснення" і в більш спеціальному значенні слова - "взаємний залік". Отже, мова йде про очищення (звільнення, усунення) заборгованості між контрагентами, про прояснення їх ділових (грошових) відносин. На практиці (як і в методичній літературі) немає однозначного визначення клірингу і зміст цього поняття виявляється різним. З цього приводу приведемо деякі на цей рахунок визначення. Кліринг - це безготівковий розрахунок. Кліринг - це взаємні розрахунки, що здійснюються без сплати готівкою наявних платіжних зобов'язань. Кліринг- це розрахунок шляхом заліку взаємних вимог. Кліринг- це залік взаємних вимог і зобов'язань, заснований на встановленні того: хто, що, кому винен і в який термін заборгованість повинна-бути погашена. Фахівці виділяють наступні основні функції клірингу і пов'язаних з ним розрахунків: 1) забезпечення реєстрації угод, що укладаються, в тому числі передача і отримання інформації про угоди, їх перевірка, реєстрація та інші операції; 2) облік зареєстрованих угод - за видами ринку, за учасниками, за термінами виконання і т. д.; 3) залік взаємних зобов'язань і платежів учасників фондових угод; 4) гарантійне забезпечення угод; 5) проведення грошових розрахунків; 6) забезпечення поставки цінних паперів з укладених угод. Загальна (принципова) схема клірингу досить проста. Якщо особа "А" з даної угоди повинна особі "Б" 500 гривень, а за попередньою угодою, навпаки, особа "Б" була вже винна особі "А" 300 гривень, то замість двох перерахувань коштів повинно бути здійснене одне: особа "А" заплатить особі "Б" різницю 500 - 300 = 200 гривень. Тобто 300 гривень за цією двосторонньою угодою буде зараховано. При двосторонньому заліку виконується віднімання вимог одного контрагента з вимог іншого до тих пір, поки після включення в розрахунок усіх угод певного періоду не визначиться чисте сальдо заборгованості одного контрагента іншому. Інший приклад (багатостороння угода). Особа "А" винна особі "Б" 500 гривень, особа "Б" винна особі "А" 300 гривень і особі "В" 400 гривень, особа "В" винна особі "А" 150 гривень. Якщо не користуватися клірингом, то треба зробити п'ять перерахувань грошей на загальну суму 1450 гривень. Застосування клірингу (взаємозаліку) спрощує систему розрахунку, який в даному прикладі виглядає так: особа "А" перераховує особі "Б" 50 гривень, а особа "Б" перераховує особі "В" 150 гривень. Відповідно схема істотно спрощується: замість п'яти операцій на суму 1450 гривень тепер виконується тільки дві операції на суму всього 200 гривень. Як бачимо, скорочується трудомісткість роботи по перерахуванню коштів, скорочується час на всі розрахунки і значно менша сума грошей знаходиться в розрахунках. При цьому кожний з учасників залишається "при своїх": кошти особи "А" зменшуються на 50 гривень, кошти особи "Б" зменшуються на 100 гривень, а кошти особи "В" збільшуються на 150 гривень. Відповідно, баланс додержаний, взаємна заборгованість погашена. Останній (четвертий) етап здійснення угоди - це її виконання. Залежно від послідовності операцій, що виконуються на цьому етапі розрізняють три способи виконання угоди: 1) покупець отримує куплені ним цінні папери раніше, ніж продавець отримує за них гроші; 2) продавець отримує платіж раніше, ніж покупець отримує куплені ним цінні папери; 3) обидва процеси відбуваються одночасно, синхронно. Третій з названих способів ставить обидві сторони угоди в рівне становище, позбавляючи переваг будь-кого з них. Грошові розрахунки за фондовими угодами на позабіржовому ринку здійснюються через звичайну систему банківських розрахунків. На біржовому ринку цим розрахункам властиві деякі особливості, головна з яких полягає в певному відособленні розрахунків по фондових угодах від інших розрахункових угод, що забезпечує здійснення взаємозаліку і поставки проти платежу. Міжнародні депозитарно-клірингові центри здійснюють мультивалютні розрахунки, чого окремо взята національна грошова система зробити не може. Вибору способу розрахунку за фондовими угодами передує підготовча робота, яка, зокрема, передбачає розробку механізму контролю за рівнем ризику, що супроводжує, як правило, грошові розрахунки. 8.8.4. Котирування цін при угодах Буде помилково вважати, що учасника фондової угоди над усе в ній цікавить ціна (ринкова вартість, біржовий курс) цінного паперу. Про ціну домовляються продавець і покупець. Але кожний з них бажає знати (і це цілком зрозуміло), чи немає помилки в його позиції щодо ціни. У цьому їм допомагають котирування і фондові індекси. Термін "котирування" (буквально - "нумерувати"), як правило, застосовується для вираження дії або механізму встановлення ціни, але може також сприйматися як обіг цінних паперів (якщо цінні папери знаходяться в обігу на біржі, то кажуть, що вони котируються) і як офіційна публікація про біржові курси в спеціальних бюлетенях. Котирування здійснюється методом реєстрації або методом встановлення єдиного курсу. Перший з цих методів передбачає аналіз даних про фактично наявні і зареєстровані на фондовій біржі угоди. За підсумками аналізу виявляються характерні (типові) рівні цін, які є показовими для поточної ринкової кон'юнктури. Предметом реєстрації є граничні ціни - за верхнім і за нижнім рівнями біржового курсу певного дня. Другий метод (єдиний курс) встановлюється, на основі відомостей про кількість цінних паперів, які бажає продати продавець, і про кількість цінних паперів, які бажає купити покупець. Виявлена ціна виражає тимчасову і відносну рівновагу, чого, проте, цілком достатньо для того, щоб вона була авторитетним орієнтиром для учасників угоди. Таким чином, котирування - це механізм встановлення ціни (курсу) цінного паперу на певній фондовій біржі, причому на кожних біржових зборах у ході аукціону. Але учасників фондового ринку цікавить також зміна ціни, і не тільки на даній біржі, а в масштабах галузі або навіть всієї країни. Для задоволення цієї потреби розробляються і публікуються фондові індекси, для розрахунку яких зазвичай використовуються результати котирування. Фондовий індекс свідчить про зміну ціни акцій великої групи авторитетних компаній. Чим ширша вибірка, тим індекс ближчий до індикатора стану окремої галузі або всієї економіки загалом. Індекси переважно будують не за галузевою ознакою, а за капіталізацією, тобто за сумарною ринковою вартістю всіх акцій, що знаходяться в обігу. У загальному вигляді фондові індекси являють собою зміну середніх цін певного набору цінних паперів. Використовується середня арифметична проста, середня арифметична зважена, середня геометрична. Середня арифметична проста визначається таким чином: ціни акцій усіх емітентів на момент закриття торгів складаються і отримана сума ділиться на кількість складових. При цьому кожна акція має однакову вагу незалежно від розміру компанії-емітента. Цей метод найбільш простий. При визначенні середньої арифметичної зваженої за вагу беруться, як правило, показники капіталізації. Тим самим враховується реальний масштаб ринку, вплив акцій, за якими капіталізація вища і які більш ліквідні. Стан ринку порівнюється з базисним або попереднім періодом. Середня геометрична, що використовується для визначення фондового індексу, обчислюється шляхом множення цін акцій. З отриманого добутку визначається корінь n-го ступеня, де п - кількість акцій. Розробка фондових індексів була почата в кінці XIX століття, коли Чарлз Доу почав розраховувати в США середній показник зміни курсу акцій 11 найбільших компаній. В Україні нині фондові індекси розробляють і публікують 4 інвестиційні компанії та Українська фондова біржа. Робота щодо створення єдиної системи розрахунку фондових індексів в Україні продовжується, а її головна мета полягає в підведенні більш міцної інформаційної бази під прийняття рішень щодо угод на фондовому ринку. Результати котирування і фондові індекси при всьому їх великому значенні не дають гарантій на успіх тієї чи іншої угоди. Фондова угода залишається справою ризикованою. Як уже зазначалося, угода на фондовому ринку - це процес, що складається з цілого ряду етапів і операцій. І на кожному етапі, на кожній операції інвестора може підстерігати несприятливий збіг обставин. Кожен з учасників фондової угоди чимось ризикує вже на перших етапах її укладення. Чим же? Адже він ще не обтяжив себе договірними зобов'язаннями і тим більше поки що не передав цінні папери (якщо він продавець) або не заплатив за них (якщо він покупець). Виявляється, що ризик на цих етапах угоди може зводитися до можливої втрати часу на переговори з контрагентом. Таке розуміння ризику вірне, але лише поверхневе. Цілком зрозуміло, що сам час для кожної людини представляє цінність, і прикро його втрачати, до того ж зробивши зайві турботи щодо укладення угоди. Але головне в тому, що за час оформлення угоди, яка не відбулася, учасник угоди втратить можливість "заробити гроші" в іншому місці. У таких випадках добросовісна сторона такої угоди втрачає можливість укласти угоду з іншою особою. Отже, тут доводиться мати справу з втраченою фінансовою вигодою. Першопричини зриву процесу укладення угоди різні. Один з її учасників, будучи спочатку платоспроможним, потім міг виявитися на грані банкрутства (із своєї вини або через обставини), міг змінити своє рішення продовжувати вести переговори на предмет укладення угоди у зв'язку з можливістю здійснити більш вигідну купівлю (продаж) цінних паперів або іншої угоди поза фондовим ринком. Слід враховувати і ту обставину, що ситуація на ринку може призвести не тільки до втраченої вигоди, а й спричинити прямі збитки, коли продавець цінних паперів, не отримавши вчасно грошей від покупця, буде не в змозі виконати свої зобов'язання перед третіми особами, що може підвести його під штрафні санкції або примусити укласти аналогічну угоду на не вигідних для себе умовах. Такий ризик іменується "ризиком понесення збитків по відшкодуванню". Але навіть при акуратному виконанні зобов'язань з угод ризик все ж залишається. Особливо в умовах слабо організованої і неконтрольованої фондової діяльності. Розмір ризику може бути значним, а сам він слабо передбачуваний, оскільки існує багато чинників, що зумовлюють нестабільність ринку. До таких чинників належать: зміна міри ліквідності і прибутковості цінних паперів, коливання ставки банківського кредиту, порушення балансу попиту і пропозиції на фондовому ринку, падіння або зростання цін на активи товарного і валютного ринків, хвиля інфляції, рентабельність галузей народного господарства, що часто змінюється, непередбачені інноваційні процеси, фінансова нестабільність емітентів, труднощі в здійсненні приватизації, конкуренція торговців цінними паперами, вияв нових тенденцій у бюджетній і податковій політиці, неузгодженість термінів розрахунку на світовому ринку цінних паперів тощо. Ймовірно, легше перерахувати те, що не впливає на курс цінних паперів. Особливо, якщо ще враховувати вплив політичних і суспільних явищ, які впливають на зміст, форму і темпи економічної реформи в країнах з перехідною економікою. Всі ці та інші чинники знаходяться у взаємодії - функціональній або стохастичній. Існують спроби їх класифікувати. Пропонується, зокрема, поділяти ризик на систематичний і несистематичний. Перший з них викликається загальноринковою зміною курсів цінних паперів, що впливає на курс акцій конкретної фірми. Другий вид ризику (несистематичний) зазвичай поєднують із станом конкретної фірми і оцінюють його незалежно від стану ринку загалом. У цьому випадку корисно знати рейтинг (комплексну оцінку) даного цінного паперу, оскільки в ньому важливою складовою є надійність отримання прибутку. Існують й інші підходи до класифікації ризику. Так, наприклад, рекомендується виділяти загальний ризик, пов'язаний з певним видом капіталу, і ринковий ризик, пов'язаний з групою капіталу (портфелем інвестицій). На основі вивчення характеру і міри взаємозв'язків між різними чинниками ризику, розробляються системи і методи захисту від ризику. Існують три види такого захисту: 1) запобігання подіям, які можуть завдати збитків; 2) зменшення збитків, що вже наступили; 3) страхування від збитків шляхом передачі відповідальності іншій особі. Під кожний вид захисту від ризику, особливо під страхування, підводиться складний математичний апарат, описаний в багатьох наукових виданнях зарубіжних вчених і відображаючий досвід біржової гри та сучасну методологію фінансового аналізу. У розвиток цієї методології помітний внесок роблять українські вчені. Оптимісти вважають (і не без підстав), що можна не тільки здійснювати захист від ризику, але й управляти ним. Однак для цього треба не тільки досконало володіти механізмом укладення фондової угоди, а й грунтовно вивчати і постійно відстежувати загальний стан і тенденцію фондового ринку, пам'ятаючи, що угода - це лише вершина айсберга. І не слід забувати, що ставка на великий виграш завжди супроводиться ознакою великого програшу. Навіть за малоризикові комбінації строкових угод доводиться платити зменшенням шансів отримати прибуток. 8.8.5. Хеджування та спекуляція у біржових угодах При перерахуванні засобів зниження ступеня ризику свідомо не був згаданий такий засіб, як хеджування. Воно заслуговує того, щоб про нього сказати окремо. Якщо важко поєднати прибутковість і надійність угоди, то можна перенести ризик з одного учасника на іншого. Для такого способу зменшення ризику підібраний термін - хеджування (англійською hedge - захищати). Хеджування розуміється як дія щодо страхування цінних паперів від знецінення внаслідок можливого падіння їх курсу. Хеджування найбільш повно втілюється в строкових угодах. Звернення до строкових угод дає змогу без великих особливих зусиль перенести ризик з однієї особи на іншу. Перша особа іменується хеджером, а друга - спекулянтом. Між іншим, сторонами угоди можуть виступати два хеджери, коли один з них страхується від ризику, пов'язаного з підвищенням ціни, а інший - від ризику, пов'язаного із зниженням ціни. Хеджування може захистити хеджера від втрат, однак при цьому позбавляє його можливості скористатися сприятливим розвитком кон'юнктури, якщо таке станеться. Про цю особливість строкової угоди і хеджу добре знають особи, які пов'язані з виробничим процесом і планують свої майбутні витрати і прибутки. Вони знають і готові поступитися потенційним прибутком заради визначеності перспектив фінансового становища компанії. Це одна з причин використання строкових угод. Інша причина - спекуляція. Хеджером можна стати лише тоді, коли, як правило, маєш справу із спекулянтом. Можливості для хеджування і спекуляції строкова угода надає завдяки тому, що момент виконання такого виду угод і момент їх укладення розділені значним (багатомісячним) проміжком часу, протягом якого ціна предмета угоди (цінних паперів), як правило, істотно змінюється -з тими чи іншими наслідками для учасників угоди. Розглянемо суть строкових угод на цифрових прикладах. Припустимо, що сторони строкової угоди визначили ціну виконання на рівні 500 грн. за одну акцію, а термін її закінчення становить три місяці. Це означає, що через три місяці незалежно від ринкової ціни, яка складеться на цей момент, продавець обов'язково повинен буде продати покупцеві акції за 500 грн., а покупець повинен обов'язково купити їх за цією ж ціною. Якщо до моменту закінчення угоди ринкова (оптова) ціна становитиме, наприклад, 700 грн., то покупець отримає прибуток: заплативши продавцеві 500 грн., він продасть її на ринку за 700 грн. Різниця в розмірі 200 грн. складе його прибуток. Якщо ж ринкова ціна знизиться до 400 грн., то покупець понесе втрати: він переплатить на кожній акції 100 грн., оскільки заплатить продавцеві 500 грн., в той час як на ринку він купив би ці акції за 400 грн. Повернемося тепер до продавця акцій. Його результати будуть завжди протилежні результатам покупця: якою мірою один з них виграє, такою ж інший програє. При ринковій ціні 700 грн. продавець несе втрати в розмірі 700 - 500 = 200 грн., а при ринковій ціні 400 грн. виграш в розмірі 500 - 400 = 100 грн. При цьому втрати продавця можуть мати одну з двох форм - залежно від того, чи мав він на руках в момент укладення угоди акції, а також чи має він можливість купити на ринку акції цього ж емітента. Якщо він мав на руках акції, то його втрати виразяться у формі упущеного прибутку: адже якби він не уклав цю угоду, то зміг би продати свої папери на ринку 700 грн. за акцію, а не продавати покупцеві по угоді за 500 грн. Упущений прибуток у цьому випадку становить 200 грн. Якщо ж продавець в момент укладення угоди не мав на руках акцій, то він змушений буде купити їх на ринку по 700 грн. за акцію і продати їх покупцеві за угодою за 500 грн. У такому випадку він зафіксує ту ж суму (200 грн.), але вже у формі реального збитку. При ринковій ціні 400 грн. продавець також буде мати дві форми виграшу. Якщо він на момент укладення угоди не мав акцій на руках, то на момент виконання угоди він купує на ринку акції за 400 грн. і продає їх покупцеві за угодою за 500 грн., маючи при цьому явний прибуток в розмірі: 500 - 400 = 100 грн. Якщо продавець на момент укладення угоди мав акції і при цьому має можливість (гроші і пропозиція на ринку) купити такі ж акції на ринку, то він буде мати такий же прибуток: 500 - 400 =100 грн. Якщо ж він мав акції, але при цьому на момент закінчення операції не має можливості купити на ринку такі ж акції, то в цьому випадку його виграш виразиться у формі відверненого збитку: адже якби не угода, то йому довелося б продати на ринку акції за 400 грн., але завдяки угоді він продав їх покупцеві за угодою за колишньою ціною - 500 грн. за акцію. Цифри наведеного прикладу торкалися твердої угоди (у вигляді форвардного або ф'ючерсного контракту), коли кожна сторона повинна обов'язково виконати умови угоди. Але до складу строкових угод належать не тільки тверді угоди, але й умовні угоди (у вигляді опціонних контрактів), коли однією з сторін надається право виконати або не виконати операцію контракт. За це право його власник сплачує іншій стороні премію, тобто купує право вибору -виконувати угоду чи відмовитися від неї. Зазначимо, що існує два типи опціону: опціон кол і опціон пут. Придбаваючи опціон кол, покупець придбаває право купити у продавця опціону вказаний в контракті актив (цінні папери) у встановлені терміни за ціною виконання, або ж відмовитися від цієї купівлі. Придбаваючи опціон пут, покупець придбаває право продати продавцеві опціону вказаний в контракті актив або ж відмовитися від цього продажу (схема 14.). Розглянемо на прикладі схему строкової угоди по типу опціон кол. Припустимо, що ціна виконання визначена стороною в розмірі 500 грн. за акцію. Продавець акції виписує опціон і продає його покупцеві за премію в розмірі 150 грн. Такі умови контракту. Розглянемо два випадки, коли ціна знижується і коли підвищується. При зниженні ціни покупець відмовляється від виконання опціону кол, оскільки на ринку він зможе купити акції, наприклад, за 400 грн., що на 100 грн. дешевше за ціну виконання контракту. Покупець понесе втрати, рівні сплаченій премії, тобто 150 грн. Якби він все-таки виконав опціон і купив акції за 500 грн., то загальна сума втрат становила б 250 грн. Слід зазначити, що сплачена покупцем премія за опціон йому ні при якому його вирішенні стосовно угоди продавцем опціону не повертається. Тому продавець опціону при зниженні ціни і відмові покупця виконати опціон має прибуток у вигляді сплаченої йому премії в розмірі 150 грн. Чистий прибуток покупця опціону і такі ж втрати продавця будуть мати місце, коли ринкова ціна буде вищою за величину, яка являє собою суму ціни виконання і премії, тобто 650 грн. Слід звернути увагу на інтервал, що знаходиться в межах 500 -650 грн. Коли ринкова ціна акції знаходиться в межах інтервалу, то покупцеві є сенс виконати опціон, оскільки це дозволить йому зменшити свої втрати, які виникли внаслідок сплати премії: -150 + (540 - 500) = -110, тобто при ринковій ціні 540 грн. втрати покупця зменшаться на 40 грн. На таку ж суму зменшується прибуток продавця опціону: 150 - 40 = 110 грн. Отже, максимальні втрати покупця опціону кол становитимуть 150 грн. У той же час його потенційний виграш може виявитися дуже великим, якщо ринкова ціна зросте. Максимальний виграш продавця опціону рівний премії в розмірі 150 грн. При ринковій ціні, як зазначено вище, продавець також отримає прибуток, але в меншому обсязі. При ринковій ціні вищій за 650 грн. продавець опціону понесе збитки. Особливості операції опціону пут полягають, по-перше, у тому, що покупець відмовиться від виконання опціону при підвищенні ціни, по-друге, втрати обох сторін будуть обмежені нульовим значенням ціни акції. Строкові угоди з преміями (опціони) відрізняються великою різноманітністю, їх нараховують десятки - стратегії, комбінації, спреди і т. д. Під комбінацією розуміють портфель опціонів різного виду на одні і ті ж активи з однією і тією ж датою закінчення контрактів, які можуть включати однакові або різні ціни. Спред - це портфель, що складається з опціонів одного виду на одні і ті ж активи, але з різними цінами виконання. Разом комбінації і спреди утворюють стратегію. З великої кількості комбінацій слід розглянути стелаж (стредл), який являє собою комбінацію опціонів кол і пут на одні і ті ж акції з однією і тією ж ціною виконання. Інвестор в цьому випадку може бути або покупцем, або продавцем опціону, тобто займати або довгу позицію, або коротку. Вибір такої стратегії пов'язаний з тим, що інвестор чекає істотної зміни ціни акцій, але не може точно визначити, в якому напрямі вона станеться - у бік підвищення чи у бік зниження. Якщо таке відхилення станеться, то покупець отримає прибуток. У свою чергу продавець стелажу розраховує на незначні коливання ціни. Покупець платить за даною угодою дві премії, купуючи опціон кол і опціон пут. Сучасний арсенал методів побудови строкових угод досить багатий і містить рекомендації щодо вибору стратегії, визначення межі премій опціонів, способів хеджування ф'ючерсними контрактами, розробки опціонів на біржові індекси, ф'ючерсні контракти, облігації, валюту і т. д. 8.8.6. Інформаційне забезпечення угод Як уже зазначалося, угода - це основний елемент технології обігу цінних паперів, перехід їх від одного власника до іншого, без чого фондовий ринок- не фондовий і взагалі не ринок. І як будь-яка інша технологія, фондова угода має певні форми свого забезпечення -методичне, юридичне, організаційне, кадрове, документальне, інформаційне, технічне. Зупинимо увагу на двох останніх. Інформаційне забезпечення не вимагає доказів своєї важливості. І все ж слід зазначити, що ринок капіталу, як синонім фондового ринку, являє собою сферу торгівлі певним товаром - капіталом. Якщо будь-який магазин не стане інформувати своїх покупців про товар, що продається ним, то ніхто "в темну" не стане такий товар купувати. Така ж умова характерна і для успішної торгівлі капіталом. Не випадково майже у всіх основних нормативних документах, що регламентують фондовий ринок, підкреслюється важливість його інформаційної відвертості, прозорості. Це стосується і звітності учасників фондової діяльності, і вимог клієнтів до посередників, і реклами, і стандартизації, і державного нагляду. Але учасники фондових угод повинні бути не тільки досить інформовані про товар і його продавця, а й знаходитися в рівних умовах інформованості. Тому неприпустимо, щоб хтось незаконним шляхом отримував раніше за інших інформацію про вигідність і умови вкладення капіталу в той чи інший цінний папір. Мова йде про право інвестора й емітента на комерційну таємницю, про збереження, зокрема, інсайдерської інформації (від англійського inside -внутрішній). Інформаційне забезпечення фондових угод в цей час все більше поєднується з технічним. Прикладом може служити створення в Україні національної електронної телекомунікаційний системи, яка знайшла своє втілення в Торгово-інформаційній системі (TIC), яка працює в рамках Позабіржової Фондової Торгової Системи. На дисплей споживача надходить інформація про ціни і обсяги обігу цінних паперів в країні. Обмін котирування здійснюється в режимі реального часу. Про перспективу електронізації фондового ринку можна судити за досягненнями високорозвинених країн. Так, у США інформація надходить від різних фондових бірж країни і об'єднується в єдину інформаційну систему, яка аналізується Корпорацією автоматизації індустрії цінних паперів. Серед численних електронних систем передачі й аналізу інформації про кон'юнктуру на світовому фондовому ринку увагу викликає так званий "кабінетний дилерський зв'язок". Його створенню передували великі вкладення коштів у вдосконалення інформаційних технологій, що в свою чергу було результатом зростаючого обсягу інформації на ринку цінних паперів. В одній із доповідей, підготовленій Інститутом економічного розвитку Світового банку (1996 p.), зазначається, що за останні роки здійснення взаємовідносин між великими брокерами і їх інституціональними клієнтами стало складним і заплутаним, оскільки безліч інформаційних служб направляло свої відомості на екрани комп'ютерів, встановлених на столах кожного окремого користувача. Це створювало для дилера незручну і навіть небезпечну обстановку. Ускладнення породили ідею розробки складеного екрана, що став основним компонентом системи кабінетного зв'язку. Тепер дилер має можливість сам вибирати з великого потоку інформації те, що йому хотілося б постійно бачити перед собою на двох або трьох екранах. Ці екрани мають вихід на будь-які приватні домашні системи, забезпечуючи дилера даними про торгові обмеження і детальною інформацією про клієнтів. Первинне здійснення цієї схеми передбачало перенесення інформації на рівні відео, що було досить дорогим процесом. Більш пізнє удосконалення принесло з собою перенесення на цифровому рівні в локальних мережах. Кожна дилерська позиція контролюється робочою станцією, при тому, що всі дані, що надходять, переносяться в мережу через інтерфейсну станцію зв'язку із зовнішньою мережею. Такі механізми дають можливість фірмам займати більш вигідне конкурентне становище, забезпечення кабінетних систем і аналітиків спеціальними допоміжними програмами, що дозволяють відійти від традиційних послуг продавців котирувань. У відповідь на це продавці досить швидко обзавелися системою кабінетного зв'язку, і конкуренція на ринку інформації залишилася на тому ж високому рівні.

<< | >>

↑

Источник: А. І. Берлач, Н. А. Берлач, Ю. В. Ілларіонов. Організаційно-правові основи біржової діяльності.- К.: Фенікс. - 336 с. - Бібліогр.: с. 332.. 2000

Еще по теме 8.8.1. Зміст угоди на фондовому ринку:

- Банковское право России - Финансовое право России - Фінансове право України -