§3. Політична і правова думка в Московській державі

Московська держава протягом ХІУ-ХУІ ст. перетворюється з невели­кого, окраїнного князівства Київської Русі у велику і могутню централізовану державу із сильною монархічною владою.

Із самого початку Московія претендувала на історичну наступність від Київської Русі. Ця політична ідея зводилась до формули: «Москва - дру­гий Київ». Часті і наполегливі нагадування про своє походження від великих князів Київської Русі московські государі робили не тільки для додання собі більшого авторитету, але і для обґрунтування своїх домагань на її землі, що перебували під владою польського короля. У 1490 р. московський цар Іван ІІІ відверто писав німецькому імператору, що він збирається «відвоюва­ти свою вотчину - Велике князівство Київське, котрим володіє Казимир, ко­роль Польський і його діти, а [це - частина] нашої держави, російських зе- мель”. Подібні претензії висловлювали і його спадкоємці, з геополітичних інтересів яких ніколи не випадали українські землі.

Легенда про Москву - другий Київ тісно пов'язувалася з іншою - «Мо­сква - третій Рим». В умовах Московії вчення про царську владу одержало свій розвиток на початку XVI ст. у творчості ченця псковського Єлізарова монастиря Філофея, ідея якого склала згодом політичну концепцію «Мос­ква - Третій Рим». У чому її сутність і політичне значення?

На думку Філофея і його послідовників, історія людства - це історія трьох всесвітніх держав, чия доля спрямовувалася волею Бога. Римська ім­перія впала через єресі. «Другий Рим» - Візантія була покарана Богом за зра­дництво православ'я, унію з католиками 1439 р. («понеже они предаша пра­вославную греческую веру в латинство»). З падінням Константинополя під ударами турків у 1453 р. центром православного християнського світу й охоронницею православ'я стала Москва («яко вся християнська царства приидоша в конець й снидошася во єдино царство нашего государя»).

Прагнення московських государів стати, якщо не вище, то хоча б урі­вень з государями європейських держав спонукало московських ідеологів розвивати далі концепцію «Москва - третій Рим», внести в зміст легенди про початок Російської держави нові зміни. Засновником династії московських царів був оголошений не хто інший, як римський імператор Октавіан Ав­густ, сороковим коліном у потомстві брата якого був начебто князь Рюрик («обретоша князя Рюрика, суща от роду Римська царя Августа»).

Рішення Московією завдання свого самовизначення як самостійної держави світового значення знайшло своє відображення у російській в полі­тичній і правовій думці, у доктрині царя Івана IV (1530-1584).^[44] Він прослави­вся найбільше політикою опричнини і кривавого терору, за що й удостоївся прізвиська «Грозний». Відстоюючи своє право самодержавної влади, він у своїх численних посланнях до церковних і державних діячів, дипломатів і королів, вибудовував власну концепцію царської влади. Її основні поло­ження: 1) єдиною законною підставою заняття царського престолу він вважав право спадкування. Себе він іменував «скипетродержателем», «най­більшим християнським государем», що відповідало концепції «Москва - третій Рим», утверджувало династичний її характер. Іван Грозний називає три джерела православного самодержавства: як владу, дану від Бога, ус­падковану від давньоримського імператора і руських великих князів; 2) са­модержавство в трактовці царя є владою цілком одноособовою, абсолют­ною, незалежною від духівництва, бояр і будь-якої суспільної сили. «Како же и самодержец наречется, аще не сам строит?» - с подивом запитував він у посланні до А.Курбського. Об'єктом своїх турбот Грозний вважав не тільки державні справи, але й духовні, навіть життя монастирів.

Уся доктрина російського царя спрямована на обґрунтування своєї аб­солютної влади, жорстоких методів управління державою, бажання виправ­датися за пролиту кров.

Іншу тенденцію в розвитку російської державності і політичної теорії, що втілювала ідеали бояр і воєвод, їх надії на розвиток станового представ­ництва виражав князь Андрій Курбський (1528-1583).^[45] Його літературна спадщина велика. Крім трьох послань царю, вона включає десятки послань різним державним і церковним діячам, а також публіцистичний твір «Історія про великого князя Московського», переклади творів з церковної патристики та ін. Він теж вважав джерелом влади в державі божественну волю: «цари и князи от Всевышнего помазуются на правление». Але мету верховної влади вбачав у справедливому і милостивому управлінні державою для блага всіх її підданих і в праведному (правосудному) рішенні її справ. Нинішня влада, на думку князя, ухилилася від виконання завдань, покладених на неї божествен­ною волею, а тому позбавлена божественного заступництва, стала безбож­ною і беззаконною.

Як відступ від православ'я, попрання Христових заповідей трактував Курбський злодіяння Івана Грозного. «То ли нам, бедным, воздал, всячески губя нас? - гнівно запитував він у царя. - Или думаешь, что ты бессмертен, царь? Или скверной ересью увлечен так, что являешься прегордым мучите­лем и истязаешь людей, не доказав их вины». Таким чином, у розумінні бун­тівного князя цар насамперед - праведний суддя. Встановлений тиранічний режим, на думку князя, привів до втрати значення Земського собору, що став усього лише безмовним провідником волі деспота і навколишніх його лихо­діїв. Курбський наївно вважав, що заміна радників «злых и лукавых» на

мудрих, добрих і знаючих може змінити порядки в державі.

Найкращою організацією державної влади Курбському уявлялася мо­нархія з виборним станово-представницьким органом. Наділений царст­вом, цар «должен искати доброго и полезного совета не токмо у советников, но и у всенародных человек» при цьому «самому царю достоит яко главе бы- ти и любити мудрых советников своих». Він посилався на позитивний досвід Івана III, якого супроводжували великі військові і політичні удачі саме тому, що він часто і багато радився з «мудрыми и мужественными сигклиты его... и ничто же начинати без глубочайшего и много совета». Станово- представницька монархія спиралася б не тільки на представницький орган («Совет всенародных человек»), але і на систему сігклітів з радників розум­них і досконалих, без ради яких «ничесоже устроити или мислити» у державі не слід. Єдина централізована державна система в Московії у Курбського за­перечень не викликала.

Таким чином, Іван Грозний і Андрій Курбський по-різному оцінювали становище у московському царстві і політичні перспективи його розвитку.

Близької до моделі станово-представницької монархії була і політико- юридична програма Івана Пересветова - видного письменника-публіциста, представника російської суспільно-політичної думки середини XVI ст. У сво­їх творах і чолобитних царю він теж обґрунтовував життєву необхідність для Московії сильної державної влади, централізації адміністративної і судо­вої систем.

Першим, хто в Росії почав розробляти теорію освіченої монархії був випускник Києво-Могилянської академії Симеон Полоцький (1629-1680).^[46] Служачи в Москві при царському дворі, він у своїх творах «Жезл правле­ния», «Вертоград многоцветный» по-новому розв'язував традиційні питання про верховну владу, форму її кращої організації і діяльності.

Цар у нього подібний Сонцю. «Небом Россию наречи дерзаю, ибо пла- ниты в ней обретаю. Ты - Солнце, Луна - Мария царица». Формула «цар- сонце» у Полоцького - це поетичний образ просвітницької абсолютної мо­нархії. Цар дає життя державі, покликаний бути освіченим, вічно прагнучим до знання государем, просвіщаючим свій народ. Симеон настійно радить ца­рю читати книги з історії, засвоювати історичний досвід інших країн і наро­дів і «по их примеру живот свой править», розмовляти з «премудрыми людь­ми», читати Аристотеля. Бажання царя «прибытков» підданим відрізняє його від тирана, який печеться лише про себе.

Нарікаючи «небом» Росію, Симеон схвалює вічну нерівність людей, але призиває управляти ними з розумом і лагідністю, до виконання кож­ним свого обов’язку, визначеного долею. Серед пороків російського життя він не приймає ледарства й особливо пияцтва. Світло «Сонця» - правда. Цей термін Симеон вживає в традиційному значенні «закон». Він просить царя «зберігати правду» і утверджувати її у всім царстві. «В образ правды» пови­нен діяти і суд. Він зобов'язаний відновлювати правду, а не мстити, адже по­мста нелюдська і протипоказана правді. Симеон за рівний для всіх суд: «рав­но судити мала и велика», за істинне правосуддя.

Вважає, що російський цар повинен допомогти православним наро­дам звільнитися від гніту, радить царю жити у мирі з усіма державами «до конец земли», царювати «мирно и мудро», ніколи не шукати «брани», а славу Росії розширювати «через книги».

Вплив європейської орієнтації на російську політико-правову думку справив і сучасник Полоцького хорват за походженням Юрій Крижанич (1618-1683)^[47].

Монархію Крижанич порівнює з аристократичним і демократичним правлінням і вважає найкращим ладом: 1) в ній краще додержуються загаль­ної справедливості; 2) краще зберігаються спокій і злагода в народі; 3) мона­рхія краще оберігає від небезпек; 4) і, головне, - вона подібна владі Бога. Са­мовладдя - найдавніше і найміцніше правління. Король управляє підданими за допомогою трьох «життєвих сил» - мудрості, могутності й багатства, встановлює добрі закони, спирається на знатних (князів, дворян), надаючи їм привілеї і права.

Таким чином, історичні обставини розмежували долі народів колиш­ньої Київської Русі, відбилися на відродженні і розвитку їх національної державності, формуванні правових систем, а, отже і на політичній і правовій думці.

В Україні при литовсько-польському пануванні залишалися живучими норми звичаєвого права, традиції військової демократії, релігії, культури, що зазнали впливу польського і литовського права, політичних ідеалів Речі По­сполитої і втілились в козацькій військовій християнській республіці. Її тра­диції й ідеали заклали фундамент політичних проектів і програм українських гетьманів. На цій основі народжувалися передові для середньовічної Європи ідеї республіканського ладу Козацької держави, з чітким поділом влади, пра­вами і свободами станів суспільства, їх конституційного закріплення. Таке «забігання вперед» визначило і долю цих ідей.

Політичний і социально-економический лад Московської держави, що виникла значно раніш Козацької держави, був ближче до ладу Київської Русі, сусідів Московії. Незважаючи на більш зріле феодальне суспільство, більш складну її політичну і правову ідеологію, історична наступність від Київської Русі стала тут політичною ідеєю, складовою частиною офіційної ідеології. Зміни в державному ладі, небувале за масштабами розширення території, створювали передумови переходу російської державності до імперії, що на­клало відбиток на російську політико-правову думку, додало їй консерватив­ний характер. Вона зосередилася на обґрунтуванні абсолютизму, проблемах політичного і правового удосконалення самодержавної влади, її функцій, вза­ємин з церквою. Ідеал освіченої монархії виявився привнесеним іззовні, го­ловним чином європейською політичною думкою.

Контрольні завдання:

1. Визначіть зміст концепцій С. Оріховського суспільного договору, держави і пра­ва, розподілу влад.

2. Дайте характеристику богословських трактовок сутності влади, суспільно- політичного ідеалу І. Вишенським.

3. Назвіть найважливіші політико-правові ідеї у теологічних творах П. Могили.

4. Розкрийте складові політичних програм гетьманів України - Б. Хмельницького, І. Виговського, І. Мазепи.

5. Які ідеї і принципи закладені в Конституції П. Орлика? Зверніть увагу на її соці­альну спрямованість.

6. Визначіть політичний смисл концепції «Москва - третій Рим».

7. Дайте характеристику абсолютистських політико-правових ідей в Росії XVI - XVII ст..