§2. «Повчання» В. Мономаха

Ставши в 1113 р. великим київським князем, Володимир Мономах зміцнив авторитет великокнязівської влади, домігся внутрішнього миру в державі, зростання її міжнародного значення. Однак небезпека феодальної роздробленості Русі проступала усе більш зримо, що тривожило і лякало кня­зя.

На перше місце в “Повчанні” ставляться християнська віра і добро­чинність. Вони розуміються Мономахом як засади мудрого і справедливо­го правління, турботи про людей. Він посилається на власний досвід: охо­роняв християнських людей від усяких лих, не підтримував міжудільних роз- братів і воєн. Власний досвід підтверджував важливість слідування в управ­лінні державою політичним і моральним принципам: “Не наслідуй лиході­їв, не завидуй тим, що творять беззаконня”, “уникай зла, роби добро, шукай миру, і йди за ним”, “не лінуйся”, “не давайте сильним погубити людини”, “усього ж паче - убогих не забувайте”. Мономах заповідає ці принципи май­бутнім князям. Слідування їм - запорука миру в державі.

Ці вимоги до верховної влади великий князь доповнює вимогою її пра­вильної організації і здійснення. Він радить синам всі державні справи ви­рішувати з радою бояр і дружинників, не допускати в країні усобиць, зберіга­ти єдність держави, чинити «по правді» (по закону) правосуддя.

У “Повчанні” дається відповідь і на гостре питання в умовах наростан­ня небезпеки феодальної роздробленості Русі - права на кровопролиття, смертну кару. На думку Мономах київський князь повинен слідувати право­суддю в державі, як Бог на небі. “Ні правого, ні винного не вбивайте і не по­велівайте вбити його; якщо (хто) буде достоїн (навіть) смерті, то не погубляй ніякої душі християнської”. Таким чином, за Мономахом, право князя на су­дову владу безумовно виключає право на кровопролиття, страту, помсту. Як відомо, саме при його князюванні була створена Розширена редакція Руської Правди, що спочатку обмежувала, а потім узагалі скасовувала смертну кару.

Багатий власний досвід і логіка міркувань Мономаха приводять до ва­жливого політичного висновку: із владою зростає відповідальність князя перед підданими. Посилаючись на власний досвід, досвід своїх великих по­передників, цитуючи рядки зі Святого Писання, він переконує синів слідува­ти династичному порядку спадкування престолу, зміцнювати великокнязів­ську владу, не відступати від найважливіших принципів моралі, справедливої соціальної і зваженої зовнішньої політики.

І останнє. Рішення кричущих політичних проблем, насамперед - зміц­нення єдності і миру в державі, Мономах пов'язував з надією на співробіт­ництво з церквою. При цьому питання про співвідношення держави і церкви їм вирішується однозначно: церкві відводиться почесне, але явно підлегле місце в співвідношенні світської і духовної влади. Церква виступає тут важ­ливою опорою великокнязівської влади.

Такі основні політико-правові аспекти “Повчання” Володимира Моно­маха, фактично політичної програми для київських князів.