§4. «Слово» і «Моління» Данила Заточника.
В умовах наростання роздробленості Русі і зовнішньої небезпеки наприкінці XII - початку XIII ст. пристрастно пролунало “Слово” і “Моління” Данила Заточника. Напередодні татаро-монгольської навали на Русь він із тривогою писав: “Не дай же, Господи, в полон землі наші язиком (тобто народом), не знаючим Бога”.
Автор твору (у двох частинах) знаходиться у в'язниці і звертається до великого князя з проханням захистити його від утисків і звільнити з ув'язнення. Лиха Данила і всіх “сиріт” - від сваволі бояр, князівських слуг, багатіїв. Усі свої надії він пов'язує з освіченим, мудрим єдиновладдям. “Краще один смислен, - пише давньоруський мислитель, - паче десять володіющих гради властелін без ума”. Мудре правління - благо для держави, запорука її могутності. “Яко ж дуб кріпиться безліччю коренів, тако и град наш твоєю державою”....Жонам глава муж, а мужам князь, а князям Бог”. Такою бачить природу влади Заточник.Єдиновладдя князя, на його думку, послабляють “лукаві”, думські бояри. “Не корабль топить людей, - застерігає Заточник, - але ветр: тако ж і ти, княже, не сам владієш, в журбу введуть тя думці твої”. Багаті бояри, боярська самоправність засуджується автором “Слова”: “Лукавим” радникам він протиставляє “мудрого мужа”, “розумного боярина” не по знатності походження, а за освітою і розумом. Вони приносять славу і державі, і самому князю. Такі радники будуть діяти “по правді”. Мудрість - умова справедливого здійснення влади.
Важливим елементом великокнязівської влади і безпеки країни Заточник вважає наявність “множества воїв”. Запорукою дієздатності влади є “царська гроза”, як проти зовнішніх ворогів, так і проти тих, хто творить беззаконня. Він закликає князя до зваженої політики, захисту слабких і знедолених. Нагадує, народ - джерело князівського багатства і могутності.
Таким чином, підтримка Заточником сильної великокнязівської влади передбачає обмеження влади місцевих феодалів.
Пізніше до його твору будуть звертатись інші мислителі середньовічної Русі.Таким чином, ідейні традиції Київської Русі спиралися на державотворчі процеси, відбивали інтереси реального політичного життя. Київські мислителі виступали на підтримку великокнязівської влади, централізованої держави - єдино можливих в тих умовах. Іларіоном, Нестером, Мономахом, Заточником розроблені критерії ідеального правителя - моральні (повна відповідність особистих якостей нормам християнської етики), юридичні (дотримання законності як у придбанні влади, так і в способах її реалізації), політичні (уміння забезпечити управління (країною, мир із сусідами, союз з церквою, ефективну соціальну політику і т.д.). Важливими результатами були чітко сформульовані принципи політичної влади, її мети і рамки, обмежені нормами звичаїв і писаним правом (“правдою”). Політична думка утверджувала і розвивала ідеї про природу влади і права, ролі законності, справедливості, милосердя в державі. Під впливом античної літератури тут починають проростати раціоналістичні і гуманістичні ідеї.
Принципи політики, права, моралі закріпилися й в афоризмах, прислів'ях і приказках, що існували в Київській Русі: “Багатим усі люди друзі”, “Хто багатьом страшний, той буде багатьох боятися”, “Заздри не тому, хто більшої влади домігся, а тому, хто добре з похвалою залишив її”, “Божевільна влада буває причиною зла”, “Хто хоче іншими керувати, нехай спочатку навчиться володіти собою” та ін.