§ 4. Примусові заходи медичного характеру

Відповідно до ч. 1 ст. 13 КК примусові заходи медичного характеру можуть бути застосовані щодо осіб, які вчинили суспільне небезпечні діяння в стані неосудності або вчинили такі діяння в стані осудності, але захворіли до винесення вироку або під час відбування покарання на душевну хворобу, що позбавляє їх можливості усвідомлювати свої дії або керувати ними.

Такі заходи застосовуються лише до осіб, які вчинили заборонені кримінальним законом діяння, що становлять значну суспільну небезпеку. Щодо самої особи, яка вчинила таке діяння, перебуваючи в стані неосудності, то вона вважається суспільне небезпечною (ч. 2 ст. 416 КПК). Характерними ознаками примусових заходів медичного характеру є те, що вони: 1) призначаються судом; 2) є заходами державного примусу, які позбавлені властивостей (ознак), характерних для покарання. Ці заходи не мають на меті соціального виправлення психічно хворої людини, а спрямовані на запобігання вчинення такою людиною нових суспільне небезпечних дій, на лікування і ' Див.: п. 14 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 p. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру" // Бюлетень... — С. 268—289. 162 покращення її психічного стану, а також на її охорону. Пленум Верховного Суду України роз'яснив ряд положень щодо застосування судами кримінального закону про примусові заходи медичного характеру, зокрема те, що "не можуть застосовуватися примусові заходи медичного характеру, якщо особа, яка вчинила суспільне небезпечне діяння в стані неосудності або захворіла на душевну хворобу після вчинення злочину, до винесення ухвали видужала чи її психічний стан змінився настільки, що вона перестала бути суспільне небезпечною"'. Застосування до психічно хворої людини примусових заходів медичного характеру можливе лише при доведеності вчинення нею суспільне небезпечного діяння, що містить ознаки конкретного злочину.

Пленум Верховного Суду України в зазначеній постанові від 19 березня 1982 p. № 2 роз'яснив, що "заходи адміністративного стягнення або громадського впливу щодо неосудних застосовуватися не можуть, а помилково застосовані юридичного значення не мають. У зв'язку з цим вчинене неосудним діяння, яке у відповідності до закону може бути визнано суспільне небезпечним лише за умови застосування до нього раніше за такі ж дії заходів адміністративного стягнення або громадського впливу, не може бути визнано суспільне небезпечним, якщо при застосуванні таких же заходів він також знаходився у стані неосудності. При встановленні таких обставин суду належить справу закрити, не застосовуючи до неосудного примусових заходів медичного характеру"2. У ст. 13 КК передбачено три види примусових заходів медичного характеру: 1) поміщення в психіатричну лікарню з звичайним наглядом; 2) поміщення в психіатричну лікарню з посиленим наглядом; 3) поміщення в психіатричну лікарню з суворим наглядом. Ці види психіатричних лікувальних установ різняться між собою ступенем ізоляції і обмеження свободи душевнохворих, що вчинили суспільне небезпечні діяння. Суд, визнавши необхідним призначити примусовий захід медичного характеру, обирає його вид залежно: 1) від душевного захворювання особи, враховуючи висновок судовопсихіатричної екс ' Див.: абз. 2 п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 p. № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру" // Бюлетень... — С. 268. 2 Пункт 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 19 березня 1982 р № 2 "Про судову практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру" // Бюлетень... — С. 268. 164 пертизи про психічний стан хворого; 2) від ступеня суспільної небезпечності вчиненого неосудною особою діяння. У ст. 13 зазначені обставини, які повинен враховувати суд при вирішенні питання про вид примусового заходу. Поміщення у психіатричну лікарню зі звичайним наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння потребує тримання в лікарні і лікування у примусовому порядку. Поміщення у психіатричну лікарню з посиленим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який вчинив суспільне небезпечне діяння, не пов'язане з посяганням на життя громадян, і за психічним станом не становить загрози для оточуючих, але потребує тримання в лікарні й лікування в умовах посиленого нагляду.

Поміщення у психіатричну лікарню із суворим наглядом може бути застосоване судом щодо душевнохворого, який за своїм психічним станом і характером вчиненого суспільне небезпечного діяння становить особливу небезпеку для суспільства і потребує тримання в лікарні й лікування в умовах суворого нагляду. Осіб, поміщених у психіатричні лікарні з посиленим або суворим наглядом, тримають в умовах, що виключають можливість вчинення ними нового суспільне небезпечного діяння. У психіатричних лікарнях із посиленим і суворим наглядом здійснюється спеціальна охорона хворих і приміщень, де розташовані зазначені види лікувальних установ. Застосовуючи до неосудного примусові заходи медичного характеру, суд вказує лише на вид психічної лікарні, в яку необхідно помістити неосудного. Суд не має права зазначати в ухвалі (постанові) назву конкретної психіатричної лікарні, в якій має провадитися примусове лікування, і його строк'. Суд не визначає строки примусового лікування, оскільки тривалість застосованого примусового лікування залежить від тяжкості і ступеня психічного захворювання, методів лікування і їх впливу на душевнохворого тощо. Примусове лікування має провадитися доти, доки психічно хвора людина не перестає бути небезпечною для оточуючих. Кожний хворий, до якого за рішенням суду застосовуються примусові заходи медичного характеру, не рідше 19 бей^8 : іЙі'і3 "' 9 tloc'IгLнom Пленуму Верховного Суду України від nu»,'^"" р' № 2 '^Р0 Wry практику по застосуванню примусових заходів медичного характеру" // Бюлетень... С. 267268 165 одного разу на шість місяців оглядається комісією тієї лікарні, де він знаходиться на примусовому лікуванні, для вирішення питання про можливість порушення перед судом клопотання щодо скасування подальшого застосування примусових заходів медичного характеру або заміни їх виду. Заміна та скасування таких заходів здійснюється судом на підставі висновку комісії лікарівпсихіатрів у випадку зміни стану здоров'я хворого або його одужання незалежно від строку перебування хворого у психіатричній лікарні (відділенні).

Розгляд питання про скасування або заміну виду примусових заходів медичного характеру здійснюється судом у відповідності до вимог ст. 419 КПК за поданням головного психіатра органу охорони здоров'я, якому підпорядковано медичний заклад, де лікують неосудну особу. До подання додається висновок комісії лікарівпсихіатрів (ч. З ст. 422 КПК). Заміна, про яку йде мова, може виявлятися у переведенні хворого для продовження лікування з психіатричної лікарні (відділення) з посиленим або суворим наглядом у психіатричну лікарню (відділення) зі звичайним наглядом. Це може стосуватися і переводу хворого з психіатричної лікарні (відділення) зі звичайним наглядом у лікарню (відділення) з посиленим або суворим наглядом у зв'язку з погіршенням психічного здоров'я хворого (поява агресивності, немотивованого озлоблення, пов'язаного з насильством над іншими хворими, медичним чи обслуговуючим персоналом тощо). За відсутності підстав для застосування примусових заходів медичного характеру щодо душевнохворого, який за характером вчиненого ним суспільне небезпечного діяння і станом психічного захворювання не становить значної небезпеки для оточення, суд може, відповідно до ч. 7 ст. 13 КК, передати такого хворого на піклування родичам чи опікунам при обов'язковому лікарському нагляді.

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 4. Примусові заходи медичного характеру:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -