§ 5. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння

Позиція Кримінального кодексу України щодо відповідальності за вчинення злочину в стані сп'яніння або на грунті алкоголізму чи наркоманії вирізняється такими особливостями: 1) особа, яка вчинила злочин в стані сп'яніння, не звільняється від кримінальної відповідальності (ч.

1 ст. 14); 2) вчинення злочину у стані сп'яніння включено до переліку обставин, шо обтяжують відповідальність, хоч і обумовлено, що суд залежно від характеру злочину може не визнати цю обставину як таку, що обтяжує відпо 166 відальність (п. 11 ст. 41); 3) суд, незалежно від призначеного кримінального покарання, може направити на примусове лікування особу, засуджену за злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії (ч. 2 ст. 14). У ст. 14 мається на увазі звичайне фізіологічне сп'яніння, яке виникає внаслідок вільного вживання алкогольних напоїв, наркотичних засобів, психотропних речовин чи інших одурманюючих засобів. Стан фізіологічного сп'яніння характеризується тим, що до нього особа доводить себе свідомо і при цьому не втрачає здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними. Тому особа, яка вчинила злочин у стані алкогольного сп'яніння або під впливом наркотичних засобів, психотропних речовин чи інших одурманюючих засобів, підлягає кримінальній відповідальності. Закон (ч. 2 ст. 14) передбачає можливість застосування до таких осіб за умови вчинення ними злочину на грунті алкоголізму чи наркоманії примусових заходів медичного характеру, які здійснюються, залежно від міри кримінального покарання, відповідно в місцях позбавлення волі або спеціальних медичних закладах. Стаття 14 не пов'язує можливість застосування лікування з віком, тому воно може бути застосовано до будьякої особи, що потребує лікування, незалежно від віку'. Направлення на примусове лікування може застосовуватися лише у випадках визнання особи винною у вчиненні злочину саме на грунті алкоголізму чи наркоманії і призначення покарання за такий злочин.

Примусове лікування від алкоголізму у порядку, передбаченому ст. 14, застосовується лише за наявності відповідного висновку лікувального закладу про необхідність застосування до особи такого лікування (ч. 4 ст. 324 КПК). Пленум Верховного Суду України у постанові від 11 жовтня 1985 p. № 7 в абз. 1 п. 4 зазначив, що "застосування примусових заходів медичного характеру до алкоголіка, який вчинив злочин, є можливим лише за наявності необхідних даних, зокрема, мотивованого висновку медичної комісії про те, що особа хворіє на алкоголізм, потребує такого лікування і для його застосування нема протипоказань. Висновок судовопсихіатричної експертизи про можливість застосування примусового лікування від алкоголізму може розглядатись як підстава для направлення на таке лікування, коли воно Див.: абз. 2 п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 11 жовтня 1985 p. N» 7 Про практику застосування судами України законодавства, спрямованого на подолання пияцтва і алкоголізму, викоренення самогоноваріння" // Бюлетень... — С. 125. 167 відповідає вимогам, що пред'являються до медичного висновку про необхідність застосування до особи лікування"'. При засудженні особи за злочин, вчинений нею на грунті алкоголізму чи наркоманії, до позбавлення волі примусове лікування здійснюється у виправнотрудових установах, а при засудженні до інших мір покарання — в спеціальних медичних закладах, зокрема, в наркологічному відділенні лікарні. За злочин, вчинений на грунті алкоголізму чи наркоманії, суд призначає винному в такому злочині певний строк покарання і не має права встановлювати строк примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії. Тривалість лікування від такого захворювання залежить від його результатів. Питання про припинення примусового лікування від алкоголізму чи наркоманії вирішується, відповідно до ч. 2 ст. 411' КПК, суддею районного (міського) суду за місцем знаходження виправнотрудової установи або медичного закладу, де засуджений перебуває на лікуванні, за поданням адміністрації цієї установи чи закладу на підставі висновку лікарської комісії.

Відповідно до ч. 4 ст. 14 КК в разі вчинення злочину особою, яка зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами і ставить у зв'язку з цим себе і свою сім'ю в тяжке матеріальне становище, суд, поряд з застосуванням за вчинений злочин покарання, не пов'язаного з позбавленням волі, може за клопотанням членів сім'ї, профспілкової чи іншої громадської організацї, прокурора, органу опіки і піклування або лікувальної установи визнати її обмежено дієздатною. Над цією особою встановлюється піклування в порядку, передбаченому Кодексом про шлюб та сім'ю України. Систематичне і тривале алкогольне, наркотичне чи токсичне сп'яніння часто призводить до сп'яніння патологічного — у вигляді білої гарячки, алкогольної галюцінації та марення. Патологічне сп'яніння є однією з форм захворювання з тимчасовим розладом душевної діяльності. Людина в такому стані неспроможна усвідомлювати суспільну небезпечність діяння, яке вона вчиняє, і не в змозі керувати своїми діями. Така людина визнається неосудною, до неї можуть бути застосовані, відповідно до ст. 12 КК, лише примусові заходи медичного характеру. • Щодо вимог, про які йдеться, то вони викладені в Інструкції про порядок огляду осіб, які притягаються до кримінальної відповідальності, на предмет застосування до них примусових заходів медичного характеру, затвердженої Міністерством охорони здоров'я України.

<< | >>

↑

Источник: Г.В. Андрусів, П.П. Андрушко, В.В. Бенювський та ін.. Кримінальне право України. Загал, частина: Підруч. для студентів юрид. вузів. 1997

Еще по теме § 5. Відповідальність за злочини, вчинені в стані сп'яніння:

- Кримінальне право України - Кримінальний кодекс України - Уголовное право России -